15.2

Як тільки свідомість почала повертатися до неї, голову пронизав гострий біль. Кімната перед очима не хотіла набувати чітких обрисів.

«Що зі мною сталося?» — подумала Лера, намагаючись зрозуміти, де знаходиться.

Це не було схоже на її кімнату в готелі. Страшні підозри почали закрадатись у голову. Невже знову?

Тепер замість королівських покоїв була кімнатка, що нагадувала підсобне приміщення. Вона лежала на вузькому залізному ліжку, хтось навіть не постарався покласти на неї матрац. Ліжко застилала ганчірка, через яку відчувалася сітка.

Застогнавши, дівчинка спробувала підвестися, але новий напад нудоти підійшов до горла. Якось піднявши руку, вона відчула важкість на лівому зап'ясті. Дівчинка вже ніяк не очікувала побачити залізний ланцюг, яким вона була прикута до ліжка.

Болісні спогади знову повернулися у свідомість. Разом із цим спалахнула лють.

Ланцюг був досить довгим, щоб вона змогла встати з ліжка, але коротким, щоб дійти до дверей або вікна.

Раптом за дверима почулися кроки. Застигши, Лера навіть перестала дихати. Двері відчинилися й у кімнату увійшло троє чоловіків. Впізнавши одного з них, Лера розгублено відкрила рота. Цю людину вона в останню чергу чекала побачити. Чи, можливо, її підвів зір?

— Аміл Халам? Що відбувається? Що я тут роблю? — дівчинка смикнулася, через що ланцюг на її руці задзвенів.

  Почувши ім'я, чоловік трохи повернув голову. Змірявши полонянку, він закотив очі до стелі.

— Чого ви притягли її сюди? Навіщо я дав вам артефакт для поглинання сили?!

Розгубленість вмить змінилася панікою. Сумнівів не було — це Мисливці.

— Аміл Халам. Чому я тут? Що я зробила вам? — голос зрадницьки тремтів, дівчинка тихо схлипнула.

— Досить при мені називати це ім'я! — темношкірого чоловіка зі смоляною борідкою пересмикнуло. — Мене звуть Веріус! Ти тут для того, щоби виправити помилку природи! Люди не повинні володіти магією! — хижо вищирившись, він ступив до неї.

Його риси швидко почали змінюватися. Шкіра посіріла і вкрилася потворними шрамами, очі провалилися, замість них очниці затягла темрява.

Побачивши жах в очах полонянки, чудовисько засміялося.

— Не бійся. Тебе попросили не вбивати! Не сіпайся, і все закінчиться швидко.

Головний біль відійшов на другий план, свідомість зараз була напрочуд ясна. У жодному разі вона не збиралася так просто здаватися і віддати їм те, що належить їй по праву.

Повітря завібрувало. Відстрибнувши убік, дівчинка зашипіла. Чудовисько блискавично опинилося поряд із нею, і вона відчула, неприємний запах його шкіри.

Мисливців іноді порівнювали з нижчими вампірами, тільки вони своїми укусами не звертали у собі подібних. Їхня слина в секунди паралізувала жертву, і тоді вона б не змогла захищатися.

 Лера почувала себе мухою, якою захотів поласувати величезний павук.

  Вільна від ланцюга рука сама собою злетіла у повітря. Лері не спало нічого на думку, крім як спробувати притягнути магією свічник.

— Гелада. — як тільки заклинання злетіло з її вуст, вона відчула, як шкіра на долоні засвербіла. Бронзовий свічник, зірвався з місця, і немов магнітом притягнувся їй у руку.

Дівчинка ледь не засміялася від щастя.  Вона справді родовий маг!

Мисливці здивувалися, побачивши, що бранка скористалася магією без артефактів.

— Так. Так. Невже до нас потрапив стихійник? — губи Веріуса скривилися в усмішці.

І перш ніж вона встигла завдати свічником удар, чоловік вибив його з її рук. Дівчинка скрикнула, плече пронизав гострий біль. Гострі, як бритва, зуби ніби розривали їй тіло.

  «Я не дозволю забрати мою магію!» — свербіж знову повторився.

Весь той гнів і розпач вирвалися назовні у вигляді бойового заклинання. Лера тоді не знала якого саме. Вона навіть подумки не вимовляла його.

«Що ж я наробила?!» — тіло охопила несподівана слабкість. Заклинання висмоктувало з неї дорогоцінні сили.

Провалюючись у пітьму, дівчинка почула страшний крик монстра і гуркіт падаючого тіла.

«Сподіваюся ти здох!»