15.1

До Палацу Естради було потрапити не так просто. Охоронець при вході довго не хотів їх пропускати. Не дивно, особливо після того, що сталося. Побачивши в холі знайоме обличчя, Уляна замахала рукою.

— Таїсія Азія, можна вас на хвилиночку?!

Зігнувши брову, жінка наблизилася до них.

— Таїсія Азія, ми друзі Лери. Мерлін попросив нас забрати речі Лери з гримерки. — на ходу вигадала Уляна.

— Там ніби нічого немає! Мерлін учора все забрав!

— Бракує кулона. Може, він кудись упав? Ми можемо пройти пошукати? Для Лери він був дуже важливий! — підхопив брехню Андрій.

Таїсія Азія кивнула і сказала охоронцеві, щоб він їх пропустив.

— Ходімо, я покажу. Тільки не довго.

Друзі роздратовано переглянулися. Було нерозумно сподіватися, що їм дадуть гуляти по будинку самим. Піднявшись сходами в коридор, де були кімнати для артистів, жінка відчинила двері ключем. Пропустивши їх, вона залишилася у проході.

— Вибачте. Де тут туалет? — Уляна накинула на обличчя винуватий вираз.

— Далі коридором. Самі знайдете?

Кивнувши, Уляна вийшла в коридор. На щастя, за нею ніхто не стежив. За розповідями Лери та планом будівлі, що вона побачила в холі, кабінет містера Закарі був недалеко.

  Дівчинка подумки молилася, щоб на шляху їй ніхто не трапився.

Перейшовши до іншого коридору, Уляна зупинилася біля стіни. Тримаючись за бік, дівчинка важко перевела подих. Піднявши голову, вона побачила вивіску на одному з дверей: «Продюсер – А.Л. Закарі».

Дівчинка рішучим кроком попрямувала до неї, як її накрило крижаною хвилею. Похитнувшись, вона ледь не впала. Коридор поплив перед очима.

Яскраве місячне світло пробивалося через велике аркоподібне вікно. Біля обтягнутої дорогою тканиною тахти стояв монстр. Його шкіра при такому освітленні набувала синювато-сірого відтінку. А разом із чорними порожніми очницями він нагадував живого мерця.

Перед монстром у повітрі висіла водяна сфера, а в ній було обличчя чорнобородого чоловіка.

— У мене піде багато годин, щоб забрати силу у родового мага! А ще треба повернутися до Европера, поки мене не почали шукати! Мало мені було проблем із твоїм господарем! Будь він тричі проклятий. Та ще й ці! — монстр хилитнув головою у бік когось, хто ще був у кімнаті.

— У мене немає хазяїна! — брови чоловіка у сфері зійшлися на переніссі. — Навіть якщо на це піде тиждень! Я хочу, щоб дівчина втратила все! І коли вона стане звичайною людиною, убий! А з цими роби, що хочеш! Вони неважливі!

— Я б з тобою посперечався! — монстр вишкірив зуби, через що шкіра на його обличчі натяглася. — Еснохар буде радий отримати такі унікальні здібності!

— Тобі треба бути обережним! Еміра султан незабаром дізнається про смерть свого двоюрідного брата! Я не хотів би, щоб вона пішла війною на Роен!

— Невже вас турбує доля цього королівства? — з грудей монстра вирвався тихий сміх. — Пам'ятається, ви хотіли бачити Морла мертвим!

— Це не твого розуму, Веріусе! Морл ідіот, якщо вирішив зв'язатися з тобою, поки ти в цій личині. Якщо щось піде не так, ти не отримаєш ні мідяка!

Монстр клацнув пальцями, і сфера розсипалася, залишивши по собі солонуватий запах.  Раптовий гуркіт, змусив його рвучко обернутися. Дерев'яні двері були зірвані з петель, — у проході стояла Лера. Рукави її колись білої сорочки були забруднені кров'ю, а в розпатланій косі подекуди стирчали гілочки.

Охнувши, Уляна прийшла до тями. Покрите подряпинами обличчя подруги ще довгий час стояло перед очима. Притулившись спиною до прохолодної стіни, Уляна поклала руку на груди, що часто здіймалися. Серце все ще продовжувало шалено відбивати ритм.

Подруга виглядала не менш моторошно, ніж той монстр. Уляна ще пам'ятала своє перше ведіння у Трої. 

«Хто ж Лера насправді?!»    

Вгамувати тремтіння в руках ніяк не вдавалося. У цей момент з-за дверей, до яких вони прямували, почувся крик.

— Робіть що хочете! Але щоб моя переможниця сьогодні була тут!

Почувши, як відчиняються двері, Уляна кинулася за ріг. І цієї миті в коридор вийшов злий, як чорт містер Закарі, і чоловік у формі.

— Ми робимо все можливе. Ви вже сповістили її родичів?

— Вона сирота.

Закінчення розмови Уляна не стала слухати. Їй швидше треба було повернутися до гримерної.

Ліза та Андрій весь цей час старанно вдавали, що шукали кулон.

— Ну що? Ви щось знайшли? — поки Таїсія Азія не бачила, дівчинка кивнула.

— Ні. Напевно, кулон залишився у її номері. — Андрій підвівся, з шумом випустивши з рота повітря. Це виявилися найдовші десять хвилин у його житті. — Ти чого так довго?

— Котлета, мабуть, була не свіжа. — відповіла Уляна, помітивши, як зморщила ніс Таїсія.

Попрощавшись, вони покинули Палац Естради.

— Ну що?! — очі Андрія горіли від збудження. Він був готовий зараз же бігти рятувати Леру.