14.1

Але на цьому проблеми не скінчилися. Навпаки, вони лише розпочиналися.

Поки Лера була на репетиції, Уляна, Андрій та Ліза чекали на неї в холі на шкіряних диванчиках. У готелі їм набридло сидіти, а до зали їх не пустили. Уткнувшись у свої телефони, вони не звертали уваги на людей, що проходили повз. Та й тим не було до них діла.

Згорнувши гру, Андрій подивився на годинник. Лера мала звільнитися лише за годину.

Потерши пальцями повіки, хлопчик позіхнув. Останньої ночі він погано спав. У скронях поколювало. Замружившись, хлопчик широко позіхнув. Біль повторився, тепер він відчув, як сотні маленьких голочок встромляються йому в чоло та скроні.

«Трясця! Знову!» — страждально закотивши очі, Андрій захотів швидко встати. Але не тут було. Кімната перед очима пішла обертом.

Відчуваючи, що його зараз знудить, Андрій кинувся до вбиральні.

Сніданок наполегливо рвався назовні. Андрій навіть не відчув болю від зіткнення колін з кахлем, яким було викладено підлогу. Його била дрож. Хлопця знудило тільки він нахилився над унітазом.

Здавалося, цьому не буде кінця. Побачивши сліди крові, хлопчик запанікував ще більше. Сили швидко покидали його.

«Прошу, заткнися! — на очі навернулися сльози. — Я втомився!»

Голова гуділа. Піднявшись на ноги, Андрій поплентався до раковини, щоб прополоскати горло. Побачивши в дзеркалі своє бліде змарніле обличчя, хлопчик злякався. Побризкавши на нього холодною водою, він сперся долонями об стільницю, на якій була раковина. Груди важко піднімалися та опускалися.

— Чорт забирай, що ж це таке? — у нього були припущення щодо цієї хвороби. Вона чарівним чином з'явилася у ніч сонцестояння. І щоразу під час нападів він чув чийсь голос і шум води, що б'ється об скелі.

Спочатку все обмежувалося слабкістю, потім став непритомніти. Тепер це. Напади повторювалися, і щоразу йому було важче їх переносити. Але, попри це, він так і не захотів визнати, що знає винуватця своїх нещасть.

Минула хвилина, інша. Випроставшись, Андрій хотів був повернутися до друзів, але нова хвиля болю змусила його зігнутися навпіл. Проклинаючи всіх і вся, він намацав у кишені телефон і натиснув на номер Лізи.

— Мені потрібна допомога! — крикнувши в телефон, він знову кинувся до кабіни.

Через хвилину до вбиральні вбігла Ліза. Її руде кучеряве волосся стирчало на всі боки. Побачивши блідого, як крейда Андрія, вона допомогла йому привести себе до ладу.

Більше Андрій не сперечався. Відправивши Лері, повідомлення друзі викликали таксі до готелю «Три промені». Мерлін на них уже чекав.

* * *

Уляна та Ліза розгублено кліпали очима, спостерігаючи, як Мерлін міряє кімнату кроками. Таким злим вони його ще ніколи не бачили.

— Він видужає? — пискнула Ліза, і втиснула голову в плечі під його поглядом.

— Боюся, якщо це не припинити він найближчими днями помре! — з очей його зараз тільки блискавки не летіли. — Про що я думав?! — схопивши себе за волосся, Мерлін вимовив кілька невідомих їм лайок. Кинувши погляд на перелякані обличчя подруг, трохи пом'якшав. — Ідіть до нього. Його не можна надовго залишати одного.

* * *

— Ти навіть не уявляєш, Леро, що наробила! — стільки льоду в голосі дядька вона ще не чула.

— Що сталося? Мерлін, це не смішно! — її била дрож, телефон готовий був вислизнути зі спітнілої долоні.

— Це не телефонна розмова! Ти вже закінчила? Приїдь до мене в готель! — сказав Мерлін і кинув слухавку.

Розгублена та перелякана Лера швидко почала знімати з себе концертне вбрання та переодягатися у свій одяг.

Накинувши каптур від снігу, дівчинка побігла до метро. Вона так поспішала, що ледь не посковзнулася на тротуарі. Вже мокра, Лера зайшла в готель «Три промені».

Швидко піднявшись на другий поверх, вона попрямувала до номера Мерліна, але там його не було, і вона підійшла до номера друзів. До останнього вона сподівалася, що це жарт і зараз усі вискочать із криками «Сюрприз!»

Але коли вона зайшла в номер, там сидів Мерлін, а на ліжку спав Андрій. Вставши зі стільця, Мерлін зачинив за нею двері на ключ.

      — Звідки в тебе голос? — вкрадливо поцікавився він. Очі чоловіка тепер набули темного кольору, від чого зіниця зливалася з райдужкою. — Відповідай мені на це питання!

Вихопивши ротом повітря, Лера часто задихала. Горло звело судомою.

— Я-я. — почала заїкатися вона.

Схопивши зі столу склянку з водою, він простяг її племінниці. Випивши залпом, Лера з благанням подивилася на дядька. Вона нічого не розуміла.

— Торік ростомаг дав мені книгу, де був рецепт рідкісного зілля. У ньому використовувалися пелюстки квітки папороті. Я попросила голос…

— Ясно. — аж занадто спокійно промовив Мерлін. — Там були якісь застереження? — Лера похитала головою. — Ясно. А ти пам'ятаєш, що я тобі казав два роки тому, коли в тебе з'явилися крила? — Лера знову похитала головою. — Що не можна просити інші два Дари Сирен! Захотіла б ти танцювати чи писати одні бестселери, проблем не було. Але голос, це один із трьох Дарів! Ти тепер чистокровна сирена, як би це безглуздо не звучало!