Розділ 14. Ціна бажання

Час – єдине, що не можна

зупинити, повернути, повторити

або змінити.

Лера, солодко потягнувшись, подивилась у вікно. Надворі йшов сніг. Вперше за два тижні їй не треба було нікуди поспішати. Ці вихідні вона збиралася провести в компанії друзів і дядька в готелі «Три промені».

Задоволено усміхаючись, дівчинка перевернулась на бік і тихо захихотіла — на сусідньому ліжку спав Андрій. Ковдра лежала на підлозі, і він намагався вкритися простирадлом.

На столі стояла велика клітка, але самого Маркіза в ній не було. Сівши на ліжку, Лера застигла, водячи очима в пошуках папуги. Уляни в кімнаті теж не було.

Незабаром пошуки зайшли в глухий кут.

— Тук. Тук. – пролунало з-під ліжка.

Дівчинка не злазячи, зазирнула під неї. З криками «Добр-рого р-ранку!» папуга вискочив з-під ліжка. Лера вчасно встигла прибрати голову.

— Гей, мене не чіпати! — пригрозила пальцем вона, спустивши ноги на підлогу.

Маркіз хитро примружився (здається) і побіг до ліжка Андрія.

Лера мовчки стежила за його діями. Маркіз змахнув крилами і застрибнув на спинку ліжка, потім пройшов до сплячого хлопчика. Підібравшись майже до обличчя, він закричав.

  — Бер-режись! На тебе падає стеля! — зірвав з нього простирадло і накинув на голову.

Хлопчик миттєво прокинувшись, дійсно вирішив, що на нього щось падає. Схопившись, він заплутався в простирадлі, і ледь не впав. Папуга встиг сховатися за ніжкою ліжка.

— Ах ти,... Тва... Тварина! — Андрій ледь стримався, щоб не вилаятися, махаючи кулаком; Лера сміялася, ледь не ридаючи. — Чого смієшся!?

Лера не змогла відповісти, витираючи сльози, що виступили на очах. Посміхнувшись, Андрій почав одягатися.

  Вхідні двері грюкнули, і ввійшли Уляна та Ліза з пакетиком печива. Поклавши печиво на стіл, Уляна покликала Маркіза. Папуга, заплескавши крилами, побіг по підлозі до столу. Дівчата заздалегідь відійшли вбік.

— Мерлін сказав, що ми за півтори години йдемо в музей! — повідомила Ліза, відсахнувшись від столу.

   Позіхнувши, Андрій подивився, як Маркіз їсть печиво. Ковтнувши слину, він витягнув руку. Уляна зрозуміла, що Андрій просить, і хихикнув, вдарила по долоні.

— Давай печиво! — зажадав Андрій.

— Воно тільки для Маркіза, коли ним станеш, дам! — Уляна демонстративно поклала печиво собі до рота.

Андрій ледь помітно примружився, а потім рвучко схопився та вихопив з рук Уляни пачку з печивом. Стрибнувши на ліжко, підняв руку, сміючись, коли вона намагалася його відібрати.

* * *

Друзі мокрі, але щасливі ввалилися у свій номер. У Фероманську Новий рік зустрічали не так, як на Землі. Після обіду по телевізору показали привітання ерцгерцогині Віолетти Едвідж, після чого почалися гуляння на головній площі.

Мерлін стоїчно гуляв разом з ними до другої години ночі. Якби не вони він пішов би спати відразу після бою курантів. А може взагалі ліг спати задовго. Він не вважав це особливим святом.

Роздягнувшись, підлітки кинулися робити бутерброди. Після вулиці розігрався апетит.

Кинувши на підлогу великі м'які подушки, вони розмістилися на них, поставивши їжу на маленький журнальний столик.

— Заспівай ту пісню! — попросив Мерлін. — Мені вона дуже сподобалась.

Лера відразу зрозуміла, про що він говорив. Вмостившись на подушці, дівчинка, посміхнулася.

— Вони втечуть далеко, а ми підемо далі…

Варто їй було відкрити рота, як Андрій відчув, як невидимі щупальця знову обвивало його шию. Все повторювалося знову. Відкривши рот у марній спробі вдихнути повітря, хлопчик сповненими жаху очима витріщився перед собою. Світ замовк, тільки голос, немов гуркіт грому, долинав до його вух.

Вставши, Андрій, погойдуючись, пішов у туалет.

— Що це з ним? — спитав Мерлін, побачивши його різко зблідніле обличчя.

Замовкнувши, Лера подивилася на двері, за якими щойно зник Андрій.

— Таке з ним уже не вперше! Може, ви вмовите його сходити до лікаря? — сказала Уляна.

Вставши з подушки, Лера підійшла до дверей туалету. Тривога за друга враз розвіяла радісний настрій.

— У тебе все добре?

Через кілька секунд Андрій трохи прочинив двері. Він стояв упираючись руками в білу раковину, забруднену тепер краплями крові. Лера з жахом дивилася на його обличчя.

— Тобі треба до лікаря! — вигукнула вона.

— Не кричи. — замружився хлопчик, відкинувши голову назад. — У мене просто кров із носа пішла! Ти ж не біжиш до лікаря, як пораниш пальчик? — пирхнув він.

Лера закотила очі, притулившись плечем до одвірка.

— Я не за цей випадок. У тебе раніше були напади.

— Ти справді хочеш мені допомогти? — витерши рукою кров, Андрій з викликом подивився на подругу. — Тоді тримай свій рот на замку! — побачивши як затремтіли її губи, він пом'якшав. — Вибач. — хлопчик хотів було обійняти  за плечі, але вчасно згадав про забруднену кров'ю долоню.