13.3

За вікном уже стемніло. На дивані в камінному залі, розкинувши руки, сидів Морл і дивився телевізор. Єдине за що він любив безсмертне життя, — за технології. У роки його дитинства не було ані телевізорів, ані мобільних телефонів. Спілкуватися доводилося через листування.

Сьогодні був перший концерт другого туру «Magic Evroper». Його цікавили виключно представники Роену. Рік у рік вони займали призові місця на конкурсі. Морл дуже пишався цим, бо вже дві сотні років Фероманськ і Роен змагалися в талантах.

Раніше Морла ніколи не цікавила музика. Але його кохана дружина Стефана допомагала талановитим дітям. Саме вона запропонувала побудувати у Голдені театр, який за розміром перевершував Зарганський. Морл дбайливо оберігав її спадщину, і коли випадала нагода, ходив на спектаклі.

Коли судді поставили хлопчику Себастіану високі оцінки, Морл засміявся, стиснувши кулаки.

— Наступна учасниця приїхала до нас із «Резенфорда»! — голосно оголосив ведучий. — Зустрічайте, Арел!

Морла наче пробив розряд блискавки. Смикнувшись, він втупився в екран телевізора. Нігті боляче вп'ялися в шкіру, але він навіть цього не помітив.

«Арел?!» — у мозок ніби встромилися гострі шипи. За останні триста років він не чув цього імені. Спогади відгукнулися болем у скронях.

Фарба зійшла з його обличчя, коли він побачив на сцені Леру. Він не розумів, що відбувається? Що вона робить на цьому конкурсі?

Глибоко зітхнувши, Морл змусив себе заспокоїтися.

«Ну, хоче дівчина співати, хай співає. Мені що? — він спробував відігнати настирливі думки. — Чому Арел? Як їй це на думку спало?! — а потім він раптом усвідомив. — Арел, це перевернуто від Лери!»

Серце з новою силою забилося в грудній клітці, а долоні стали вологими. Свідомість наполегливо повторювала: «Арел. Арел! Моя Арел!»

Половину пісні він пропустив повз вуха. В неї був дуже гарний голос. Як же він про це раніше не знав? Хоча це було не дивно, адже вона дочка Альбрехта. Виринув з думок він тільки під кінець.

У моєму світі головний ти герой.

У моєму світі ти брат рідний мій.

Весь світ стане з нами «ти»

Бо там здійснять мрії твої та мої.

Весь світ стане з нами на «ти»

Де б ти не був… Я знаю де ти. 

Серце, здається, пропустило удар, боляче стиснувшись у грудях. Вихопивши ротом повітря, він тремтячою рукою натиснув на пульт. Екран затемнився. Якийсь час Морл сидів, мовчки, дивлячись в одну точку, а потім, схопившись, махнув рукою, і з його кільця вирвалася іскра. У телевізорі з'явилася наскрізна дірка.

Знову опустившись на диван, Морл схопившись руками за голову, почав трохи похитуватися.

— Ким би ти не була... Він мій! Чуєш! Я не дозволю вам його в мене забрати! — бурмотів чоловік собі під ніс.

Все ще тремтячи від гніву, Морл притягнув магією телефон, що лежав на столі.

— Веріус! Де тебе носить? Чому я тільки зараз дізнаюся, що Шліман бере участь у «Evrоpеr»?! Та ще й співає цю дурну пісню! — від його голосу дзвеніли шибки. Йому довелося довго чекати, перш ніж той підняли слухавку.

— Тише, мій пане! — почувся спокійний чоловічий голос. — Адже в мене крім ваших завдань, є й основна робота!

— У тебе не може бути інших завдань! — гаркнув Морл. — Я хочу, щоб вона заткнулася! Позбав її магії, і нехай повертається на свою Землю!

— Може, простіше її вбити?

— Я що тобі сказав, Веріусе?! Мені потрібно, щоб вона покинула Аладею і не лізла куди її не просять! Інакше я сам її вб'ю!

Кинувши телефон на диван, Морл відкинувся на спинку та заплющив очі. Приступ гніву минув, разом із ним його полишили сили.

— Вона, що думає, їй увесь час везтиме?

Двері зі стуком відчинилися. Розплющивши очі, Морл повернув голову. На порозі стояла Анела, боязко дивлячись у його бік.

— Ваша Величність, щось трапилося?

Глибоко зітхнувши, Морл підізвав її рукою до себе. В очах жінки хлюпала тривога.

— Як там Влад? — поцікавився він.

— Здається добре. Коли я заходила, він робив уроки. Ми трохи поговорили.

— Дякую, що дбаєш про нього! — усміхнувся Морл кутиками губ, погладивши її по тильній стороні долоні.

— Ви так кричали. Я злякалась. Я думала, щось трапилося.

— Так. У мене проблеми. Але я вже їх вирішив.

— І що ви зробили? — голос Анели ледь здригнувся.

— Нічого. За мене все зробить Мисливець за магією.

Очі жінки розширилися від переляку.

— Мисливець? Але це ж монстри!

— Знаю. Але якщо їм добре заплатити, вони виконають будь-яку роботу!

— І ви їх не боїтеся?

— Ні. Я їм не по зубах! — посміхнувся Морл.

Анела здригнулася, навіть хитнувши головою. Їй раптом здалося, що у Морла замість нормальних зубів гострі ікла. Чоловік помітив її хвилювання.