13.2

Ранок настав швидше, ніж вона того хотіла. Лера вже знала, що друзі приїхали до Европера, та оселилися в одному з готелів, але побачитися з ними часу у неї не було. Вона мала готуватися до концерту.

Руки трохи тремтіли від хвилювання. Закусивши губу, Лера зробила вдих видих. Вчорашні танці добряче їй допомогли, вона тепер спокійніше ставилася до свого виступу.

Часом їй здавалося, що вона пішла на конкурс лише для того, щоб заспівати цю пісню. Поки їй заплітали коси, Лера читала в телефоні конспект, що надіслав їй Влад. Вона намагалася не перестрибувати через сторінки, але їй дуже хотілося щось начарувати. Але поки їй можна було лише медитувати. 

На першій сторінці нерівним почерком було написано червоною пастою: «Бойові заклинання починай вчити наприкінці! Будь обережна зі стихійними! І навіть не намагайся чаклувати подумки. Ти не зможеш так відразу приборкати силу».  

  Лера на це тільки закочувала очі, але сперечатися не стала. Вона ще пам'ятала той страх, що викликав у неї вогонь на долонях. І виявилося, боялася вона недаремно, — неконтрольований вогонь міг запросто спалити їй руки.

Відкривши галерею, Лера пробігла поглядом по знімках. Наприкінці були фотографії з Мотею. На одній він лежав на ліжку вгору животиком і задоволено потягувався. На другій — сидів біля клітки з Маркізом, піднявши лапу.

Стиснувши повіки, Лера відігнала від себе сумні думки. Їй не можна було зараз плакати. Спогади встромлялися голочками в серце. Вона намагалася не показувати навіть друзям, як їй боляче. Вона навіть заборонила собі ходити на його могилу, щоб не турбувати рану. Але скільки б не минуло часу, їй не ставало легше, і новий вихованець їй був не потрібен.

  Тепер треба було думати про інше. Тому вона спробувала краще уявити в голові обличчя Влада. За останні два місяці не було такого тижня, коли б вона не думала про нього і не чекала хоч якоїсь звістки. Їхній зв'язок несподівано обірвався.

— Лер. Тобі вже скоро час на сцену! — почувся від дверей мелодійний жіночий голос. — Ти готова?

Лера кивнула, і зістрибнувши з крісла підійшла до вішалки. Надівши поверх жовтого легкого сарафана джинсову жилетку, дівчинка вирушила слідом за Емілі, — одною з помічників.

У наступні п'ятнадцять хвилин вона була разом з хлопцями та дівчатами з її супроводу. Хореографи, на відміну від неї, не виглядали схвильованими. Лера навіть позаздрила їх впевненості. За тиждень вона встигла з ними здружитися, на відміну від вокалістів, вони були їй не суперниками. Їх оцінювали у різних номінаціях.

  — Наступна учасниця приїхала до нас із «Резенфорда»! Зустрічайте, Арел!

Зал залився оплесками, і світло згасло. Лера вже знала, що їй потрібно робити. Захопивши кошик для пікніка, вона побігла за рештою на сцену. Коли світло знову увімкнули, сцена нагадувала дах багатоповерхового будинку. На ковдрі сиділо три дівчини та два хлопці, і про щось весело розмовляли. Музика заграла.

Взявши мікрофон, Лера підвелася.

Вони втечуть далеко, а ми підемо далі.

Нехай сльози та нещастя оминають нас.

Бо там де завжди світить сонце

Здійсняться наші з тобою мрії.

Зупинившись на краю сцени, Лера поставила ноги на ширину плечей, і, почекавши поки камера долетить до неї, заспівала. Простягнувши руку, дівчинка на кілька секунд подивилась у камеру.

Щойно заграв програш, вона розвернулася і пішла углиб сцени. Розкинувши руки, дівчинка закружляла, не в змозі стримати усмішку. Їй шалено подобалося те, що вона робила. Підлітки з супроводу теж виглядали щасливими. Але, на відміну від неї, у них це було прописано в сценарії.

І коли я вирушу у подорож

Цілий світ піде вслід зі мною.

І в ньому ми будемо не одні,

Ніхто не буде там сам по собі.

Протягом третього та четвертого куплетів Лера продовжувала переміщатися сценою. За її спиною ілюзорне небо забарвилося у рожеві кольори. Туман, що низько стелився по сцені, почав зникати. 

У моєму світі головний ти герой.

У моєму світі ти брат рідний мій.

Весь світ стане з нами «ти»

Бо там здійснять мрії твої та мої.

Вона зробила кілька кроків до глядачів. Нічого не помічаючи довкола, Лера простягла руку до застиглої перед нею камери. Лера була рада, що оператор прислухався до прохань. Її погляд хотів здолати межі цієї зали. Хотів побачити того, про кого вона постійно думала. 

Весь світ стане з нами на «ти»

Де б ти не був… Я знаю де ти.*

Як тільки вона проспівала останній рядок, посмішка знову повернулася на губи. 

Щойно затихнув останній акорд, дівчинка підійшла до краю сцени. Ілюзія розвіялася. Лера залишилася стояти одна, чекаючи на вердикт суддів. Кров стукала в скронях, коли вона нарешті помітила в залі друзів, що махали їй руками. Через це промову ведучого вона прослухала.

Все сталося, як і в попередні рази.

— Чудово! У цієї дівчини особливий талант! Знов одні високі оцінки! — оголосив ведучий.