11.1

— Андрій. — тримаючись за стіну, Лера увійшла в спальню друга. Очі почервоніли, обличчя було трохи опухле. — Я не поїду! Я боюсь! — ковтаючи сльози, сказала вона.

Андрій витріщив на неї очі. Була ніч. Він збирався лягати спати. Єгор пішов, напевно,  купатися.

Поплескавши на місце поруч із собою, він запросив її сісти. Кілька годин тому вона світилася від щастя, і говорила протилежне. Тепер він впізнавав свою Леру. На губах виникла зрадлива усмішка.

— Ти ж сказала, що нічого страшного. Европер недалеко від Віджио.

— Але там не буде ва-ас. — продовжувала захлинатися сльозами Лера. — І там буде Аліна! Я бо-ю-ся!

Закотивши очі, Андрій обійняв подругу однією рукою. Його завжди дивувало, як вона знаходила у собі сміливість йти на заздалегідь небезпечне завдання. Адже вона така маленька, така безпорадна, а світ такий жорстокий. Андрій навіть не помітив, що обійняв її й другою рукою, притягнувши ближче.

Лері зараз було не до того. Сльози одна за одною скочувалися її щоками, і капали на футболку друга. Ще кілька хвилин вона продовжувала схлипувати, але потім, як спалах, їй прийшло розуміння.

— Андрію?! — дівчина широко розплющила очі, ніби вперше його зараз побачила.

Андрію довелося випустити її з обіймів. Йому навіть стало трохи сумно.

— Вибач. Не знаю, що на мене найшло. — поспіхом витерши долонею сльози, пробелькотіла вона. — Перехвилювалась.

Вона чекала від нього якоїсь реакції, але її не було.

— Я, мабуть, піду… — Лера спробувала підвестися, але її все ще тримали за руку.

— Ні! — погляд його раптом став скляним. — Тепер істерика буде в мене! — наступної секунди він розреготався, бачачи, як змінилося обличчя Лери.

І не давши їй повністю прийти до тями, повалив її на ліжко, сівши зверху. Коли його руки торкнулися ребер, дівчинка верескнула.

Лера страшенно боялася лоскоту, і Андрій це знав. Усі проблеми одразу відійшли на другий план. Той хто проходив повз подумав би, що в кімнаті когось убивають. Але чомусь Лера була впевнена, що на спальні стоїть полог тиші. Дівчинка не знала, що їй хочеться більше: сміятися чи плакати?

Нахилившись нижче, Андрій раптом зупинився в сантиметрі від її губ. Волога від поту футболка прилипла до тіла. Грудна клітка часто здіймалася під нею. За секунду, до того, як він би передумав, Андрій підвівся і відійшов від ліжка. Обличчя горіло, а на скроні часто билася синя жилка.

Повернувши усмішку, він знову повернувся. Лера встигла встати, і тепер обтрушувала футболку. Її очі були схожі на два яскраві вогники серед темної алеї. Вона посміхалася так щасливо, так щиро, що йому знову захотілося  її обійняти.

  — Пора спати! — удавши, що подивився на годинник, вигукнув хлопчик. — Завтра важливий день!

Лера кивнула. Побажавши добраніч, вона вийшла за двері. Завтра їй потрібно  зібрати валізу, а післязавтра вона вирушить до Европера.

Одна. Без друзів.

* * *

Лера з цікавістю розглядала залізничний вокзал. Ще позавчора вона уявлення не мала про його існування. Місто виявилося більше, ніж вона його собі уявляла.

У міру наближення поїзда страх лише посилювався. Весь ранок дівчинка не знаходила собі місця. І навіть спроби Мерліна заспокоїти не дуже працювали.

Вулиці Віджио були засипані снігом. За кілька днів у всіх розпочиналися новорічні канікули. Лері було трохи сумно, що вона не зможе зустріти свято з бабусею та дідусем. Як і минулого року.

Вийшовши на перон дівчинка обвела присутніх поглядом. Тут уже була компанія Аліни. У її присутності Лера не могла плакати. На слабких ногах вона дійшла до навісу, щоб сховатися від снігопаду. Кинувши погляд на друзів, що стояли поруч, дівчинка посміхнулася. Здається, вони за неї переживали більше, ніж вона сама.

Незабаром прийшла Таїсія Азія та хореограф Філл. Вони мали супроводжувати неповнолітніх конкурсантів до Европера.

— Мені пора. — почувши голос Таїсії, Лера невпевнено посміхнулася. — Давайте прощатись. — по щоці ковзнула сльоза, і Лера поспішила її змахнути, бо на вулиці був мороз. — Ви приїдете до мене на концерт? Чи поїдете додому?

— Звичайно, приїдемо! Адже ми повинні підтримати подругу! — відповіла за всіх Уляна, і обняла Леру за плечі. — Покажи їм там!

Помахавши насамкінець друзям, дівчинка пішла до інших конкурсантів. Вже за п'ять хвилин вона зайшла у вагон.

Її місце знаходилося поряд з рудоволосим хлопцем з «Бабсів» та білявою Міленою. Лера була рада, що вона сидить поряд із хореографами. Вони точно будуть говорити про щось своє, і вона зможе послухати в навушниках аудіокнигу.

Але не тут то було. Побачивши, що Лера дістає телефон, Мілена пожвавішала. За характером вона чимось нагадувала Уляну. Поправивши пальцями неслухняне коротке волосся, дівчинка сплеснула долонями.

— Нумо пограємо у міста!

Побачивши блискучі від збудження очі, Лера прибрала телефон назад у рюкзак. Три години пролетіли непомітно.

Потяг почав зменшувати швидкість. Повернувши голову, Лера втратила дар мови. Перед нею відкривалася справді чарівна картина. Будинки, що проносилися за вікном, світилися сотнями різнокольорових вогнів. Лера навіть протерла очі, і вщипнула себе — чи не в казку вона потрапила?!