7.2

Нарешті, настав день, на який Лера чекала так довго. Цього року день народження у неї випав на неділю. Виспавшись до обіду, вона зателефонувала бабусі з дідусем, отримавши вітання від них. Пізніше Лера з подругами взялися за святковий стіл. І потім уже вирушила за покупками.

Лера була рада компанії Андрія. Ідучи від магазину до магазину вони розмовляли про різні дрібниці. Вона не пам'ятала, коли вони востаннє гуляли разом.

Коли зі списком було закінчено, Андрій запропонував зайти до кафе, перепочити.

— Почекай мене, я зараз!

Не встигла Лера заперечити, як Андрій підвівся і кудись пішов. Невдовзі принесли її десерт та фруктовий чай.

Дівчинка задумливо перемішала цукор ложкою. Поведінка Андрія наштовхувала її деякі думки.

  Вона не довго сиділа на самоті.

Почувши, як задзвенів дзвіночок на дверях, Лера повернула голову. Обличчя запалало, коли вона побачила в його руках букет ромашок. Дурнувато усміхаючись, Лера відчувала, як щоки заливає фарба. Серце зробило гучне «гуп», та поскакало у живіт. 

— Це тобі. З Днем народження! — Андрій сів на стілець поруч, вручивши Лері букет. — Я знаю, що тобі подобаються ромашки!

На очі чомусь навернулися сльози. Змахнувши їх, дівчинка обійняла друга за шию, поцілувавши у підставлену щоку.

— Дякую. — вона дивилася на невеликий букет так, ніби це були не просто ромашки, а найдорожчі у світі квіти. — Дякую тобі, дуже…

* * *

Весь минулий день Морл провів у резиденції ерцгерцогині Віолетти Едвідж. Це була повністю політична зустріч. Раніше справами із герцогством займалася Леліла. Жінки швидко порозумілися, і Морл навіть зрозумів чому. Обидві любили владу, і не гидували вдаватися до жорстокості для отримання бажаного.

Але зустріч з ерцгерцогинею Фероманська була не єдиною, через що він приїхав у Віджио. Головною причиною була Лера.

За даними, які йому доповіли годину тому, вона сьогодні збиралася до міста. Морл сподівався зустрітися з нею та поговорити. В ідеалі він хотів її забрати в Голден.

Думки про дівчину його не залишали вже кілька місяців. Все частіше він замислювався над тим, щоб начхати на слова Дзеркала. Зупиняло одне: він не хотів бачити, як вона постаріє та помре.

Якщо все пройде добре, то Анелі він знайде дім, і якщо вона захоче, чоловіка, а сам одружиться з Валерією. І не важливо, що вона не Принцеса Часу.

Пошукове заклинання нарешті визначило її місцезнаходження. Насунувши каптур, Морл попрямував на сусідню вулицю. Руки трохи тремтіли. Вже протягом двох століть він не відчував такого.

Попереду з’явилося кафе, де за сигналом мала бути Лера. Побачивши хлопця, що входить усередину з невеликим букетом ромашок, Морл насупився.

«А ти тут що забув?!»

Чоловік зупинився навпроти вікна, побачивши Леру і Златарева Андрія, що сиділи за столиком. Наступної хвилини вона кинулася йому на шию, торкнувшись поцілунком щоки. Морла пересмикнуло від ревнощів.

«Значить так?!» — очі короля загорілися від злості.

  Якби він міг, пропалив би в них дірку. Радісне обличчя Лери та букет у її руках злили короля. Він був готовий рознести по трісках цей заклад. Андрій навіть уявити не міг, як сильно зараз бажали йому смерті.

— Радій. Поки що…

Долоня стиснулася в кулак, від чого вени на руці набухнули. Рвучко розвернувшись, чоловік подався геть.

* * *

Андрій усміхнувся, поклавши на стіл невелику коробочку. Усередині виявилися гарні сережки з маленькими фіолетовими камінцями.

— Це теж тобі.

Взявши коробочку до рук, дівчинка раптом завмерла, подивившись у вікно.

— Що таке? — помітивши Лерин погляд, Андрій обернувся.

— Нічого. Здалося. — хитнула головою дівчинка. — Нам не час додому? Якщо Міла нас побачить?

— Зараз, каву доп'ю і підемо. — Андрій важко зітхнув, узявши обома руками чашку. — Вона знає, що в тебе день народження і ми підемо за покупками! Я здивувався, але вона відреагувала спокійно.

— Добре. — знову посміхнулася Лера, піднісши квіти до обличчя.

* * *

Надвечір погода зіпсувалася, почалася гроза. Діти закінчували останні приготування. На столі було багато їжі та напоїв. У вітальні знаходилися всі, крім Лізи, Єгора та Стаса.

Соня, що займалася більшістю страв, бурчала, коли друзі хотіли вже сідати за стіл. Вона аргументувала це тим, що треба дочекатися решти. Побачивши Лізу, що виходила із туалету, дівчинка закотила очі.

— Ми тільки на тебе і чекаємо! Сідайте. Я зараз принесу подарунок. — розвернувшись, Соня побігла на другий поверх.

Ліза, оглянувши себе з голови до ніг, попрямувала слідом.

— Хвилинку, я тільки переодягнуся! — кинула вона, побігши слідом.

На поверсі дівчат, вона зустрілася з Сонею, та стояла біля своїх дверей. Побачивши подругу, італійка випустила ключі з рук. Вони з брязкотом ударилися об підлогу, відскочивши убік.

— З тобою все добре? Ти раптом зблідла. — швидко підійшла до неї Ліза.

Зіниці подруги були розширені, хоча у коридорі було яскраве світло. Зробивши крок назад, Соня притулилася спиною до стіни. Її грудна клітка рухалася часто, а на лобі виступили краплі поту. Тяжко дихаючи, дівчинка поклала долоню на чоло, воно виявився на подив гарячим. Заплющивши очі, Соня тихо застогнала.

Широко розплющивши очі, дівчинка схопилася руками за голову і заволала. Ліза завмерла, не розуміючи, що відбувається з подругою. Наступної хвилини Соня зірвалася з місця.

Раптом на першому поверсі почувся гуркіт, і миттю все стихнуло.

* * *

— Давайте сідати, я голодна, як вовк! — як тільки дівчатка зникли за дверима, Уляна повернулася до святкового столу.

Андрій та Лера підтримали її пропозицію. Такими темпами їжа охолоне, перш ніж вони зможуть до неї доторкнутися.

Надворі блиснула блискавка, а по склу застукали великі дощові краплі. Підлітки, зголоднілі за день, сіли за стіл, і в цей момент вибило всі лампочки у вітальні. Лера відчула, як щось пухнасте стрибнуло їй на коліна.