10.2

Минуло, здається, кілька хвилин, як вона заплющила очі. Бажане сновидіння так і не відвідало. Дівчинка почувала себе розчавленою, ніби по ній щойно проїхав трактор.

   На годиннику була вже майже північ. Поклавши телефон назад на тумбочку, Лера краєм ока помітила повідомлення на пошті. Знову взявши телефон до рук, дівчинка розблокувала екран.

Адресат їй був не відомий. Подумавши, що це знову якесь розсилання Лера відкрила повідомлення, перш ніж кинути його в кошик. Який же був подив, коли вона побачила файли із зображеннями.

Сонливість та втому як рукою зняло. Сівши на ліжку, Лера переглянула декілька. Ні про що подібне вона й мріяти не могла

— Це ж... — це були знімки зошитових сторінок, списаних синім чорнилом. Протерши очі, Лера ще раз перечитала текст перед очима. — Я тепер зможу навчитися родовій магії!

Нижче вона помітила текстовий файл. Це виявився лист.

Привіт. Я подумав, що тобі знадобиться. Це мої конспекти, більше інформації ти ніде не знайдеш. У мене не було часу все відсортувати, але сподіваюся, у тебе не виникне труднощів. Ти маєш обов'язково навчитися користуватися родовою магією! Тримайся подалі від усього, що пов'язано з Морлом. На цей лист не відповідай, пошту я видалив. Коли прийде час я з тобою, зв'яжусь, а поки будь обережна.

Влад

  Лера перечитала листа кілька разів перш ніж, нарешті, зрозуміла, хто їй писав. Тривога, що мучила її раніше трохи відступила. Побачивши лист, вона повірила, що з ним все добре.

Переодягнувшись у свій одяг, дівчинка спустилася у вітальню. Уляна та Андрій встигли теж переодягтися, і тепер сиділи разом із Лізою та Сонею на дивані.

— Лера? — Андрій підвівся на ноги, побачивши подругу. — Все нормально?

Лера кивнула, сівши на крісло поряд.

— Нам Уляна з Андрієм розповіли, що сталося! — голос Соні здригнувся. — Мені так шкода Мотю…

— Все нормально. — Лера не хотіла продовжувати цю розмову.

— Ми так і не зрозуміли. Що ви збираєтесь робити далі? Потрібно розповісти викладачам! — струснула рудим волоссям Ліза.

— Я запропонувала посилити захист будинку. — сказала Соня. — Той, хто це зробив, мабуть, могутній маг. Я можу пошукати у бібліотеці потрібні заклинання.

* * *

Влад не знав, скільки пройшло часу з моменту, як він опинився тут. Все, що відбувалося в останні години, нагадувало страшний сон.

Піднявшись на ліктях, хлопчик оглянув камеру. Це була одна з тих, що Морл називає «пристойна». Тут не було так сиро, як на нижніх рівнях, де того року тримали Леру, але й не казка.

Камера була маленька із залізним ліжком, на радість, що з нормальним матрацом, та маленьким столиком. Але Влад не оцінив таку щедрість.

Він чудово розумів, чим усе це може закінчитися, і знав, що на нього чекає. Але попри це, не шкодував про вчинене. Йому зараз як ніколи хотілося зробити те, що планував — утекти.

Десь за залізними дверима почулися кроки, що наближалися. Лис насупився і підвівся з ліжка. Піднявши руки на рівень грудей, він приготувався до атаки. Коли двері відчинилися й увійшов Морл, Влад навіть не ворухнувся.

Його очі тільки зло блиснули, а наступної миті на короля понеслося бойове заклинання. Планувалося, що воно зіб'є чоловіка з ніг. Але спроба виявилася невдалою, Морл легко відбив заклинання, а потім промовив знерухомлююче. Його Влад розвіяв за дві секунди. Після другої спроби напасти на короля, Морл не витримав і ще раз використав страшне заклинання.

— Кампіхор!

Побілівши, Влад схопився руками за горло. Наблизившись до хлопчика, що сидів на підлозі, Морл погладив його по волоссю.

— Не варто було цього робити. — м'яко відповів він, а наступної секунди схопив за волосся, змушуючи закинути голову. — Ось цим ти мені платиш за доброту?! За чотирнадцять років не було ні дня, коли ти чогось потребував! У тебе все було! До того ж я завжди був готовий тебе вислухати! Але тобі було мало цього!

— Відпустіть мене! — стискаючи від болю зуби, хлопчик кинув на короля повний зневаги погляд. — Я не потребував вашого заступництва! Якби не ви в мене була б справжня сім’я! Для вас я був лише іграшкою!

Опустивши його волосся, Морл озирнувся, шукаючи, куди можна сісти.

— Усі ці роки ти був для мене сином, якого я втратив двісті років тому. Можеш кричати, проклинати мене скільки завгодно, але я не шкодую ні про що. Але зізнаюся, спочатку у мене не було жодних планів на тебе. — сівши на ліжко, він зчепив пальці. — Зараз я не можу тобі дозволити піти! І, якщо потрібно, знищу всіх твоїх живих родичів.

— Ви ніколи не зможете замінити мені батька! — коли Морл припинив дію заклинання, біль поступово зійшов. Влад встиг випростатися, і тепер пропалював короля поглядом. — Він, на відміну від вас, був великою людиною!

   Остання фраза стерла спокій з обличчя Морла. Брови зсунулися, а бліда шкіра вкрилася нездоровим рум'янцем.

  — А може я збрехав в особистій справі?! — з його губ вирвався нервовий смішок. — Може твоє прізвище Роун?! — хлопчик остовпів з відкритим ротом. Схопившись на ноги, Морл пройшовся камерою туди-сюди. — Ще хтось знає про особисті справи?! Ти сказав друзям?!! — тепер уже Морл кричав, повністю вийшовши з себе. Хлопчик під його поглядом зумів лише похитати головою. — Скоро я зітру з твоєї пам'яті два останні роки! І, до речі, якщо ти встиг розповісти їй, я її знищу. — голос короля став надто спокійним, що лякало. — Я знаю, що ви можете у снах спілкуватися.