8.2

Здавалося вони тільки заплющили очі, а вже настав ранок. Друзі до останнього сподівалися, що це лише страшний сон. Але прокинувшись, виявили, що вони все ще в Трої.

— Добрий ранок. — Андрій сів потягнувшись.

— І це ти називаєш добрим? — Уляна скривилася так, ніби з'їла лимон. Позіхнувши, дівчинка перевернулася на інший бік. — Лер… — не знайшовши подругу, вона повернулася до Андрія. — А де вона?!

Хлопчик тільки знизав плечима, а потім спустив ноги на кам'яну підлогу. Моті теж на місці не було. Пройшовши до дверного отвору, Андрій відсунув фіранку, впускаючи сонячне світло в приміщення.

Обійшовши статую якоїсь богині, хлопчик помітив Леру. Вона сиділа біля постаменту, гладячи Мотю. Кіт блаженно заплющив очі, видаючи звуки трактора. Пам'ятаючи минулу ніч, Андрій очікував побачити її заплаканою, але на губах подруги була посмішка.

— Ми тебе загубили. — полегшено посміхнувся він, присівши поряд на траву. — Давно тут?

— Ні. Кілька хвилин. Мотя захотів прогулятися, ось я вирішила скласти йому компанію. Я подумала… — припинивши гладити Мотю, Лера подивилася Андрію в очі. — Комусь із нас треба роздобути їжі. Перед тим, як прийти сюди, ми переглянули інші кімнати. У будинку немає ні крихти, тільки миші. — дівчинка тихо засміялася.

Закинувши голову, Андрій подивився на небо. Запас води у них був, а ось скільки вони протягнуть без їжі? Де на неї взяти гроші? Красти? Хлопчику не хотілося брати чуже, але іншого виходу не було. Тим паче вони вже вдерлися в чужий будинок.

Не дочекавшись їх, з дому вийшла Уляна. Разом вони вже вирішили, хто піде, а хто залишиться.

Уляна та Андрій одягнулися в троянський одяг і вирушили шукати базар. Зачинивши за ними двері, Лера пішла у будинок. Їй було ніяково, що вона так легко погодилася на це. Спочатку вона планувала теж піти, але не було де закрити Мотю. Лера боялася, що він залізе по деревах на дах, а звідти на вулицю.

Сидячи тепер на краю ліжка, дівчинка кусала губи. Що ж це означає: життя кота їй дорожче за життя друзів?

— Я вже не знаю що правильно… Мови ми не знаємо, захисту у нас ніякого. Чи може краще піти за ними?

Кіт, що сидів поруч, хилитнув головою, ну чи їй це так здалося.

— Як ти гадаєш, ми зможемо повернутися? — після цих слів Мотя заліз їй на коліна, і спираючись передніми лапами на груди, торкнувся носом щоки. Це виглядало так мило, що дівчинка посміхнулася. — Мені б твій оптимізм, Мотенько. Хто це зробив? Морл? Невже таке можливе? — у відповідь Мотя лише подивився їй у вічі. Зіниця на його очах майже повністю заповнила синю райдужку, від чого він став схожий на кота з мультика.

Погладивши Мотю по спині, дівчинка спробувала його зняти з себе, але той раптом вкусив її за палець. Болю вона не відчула, зуби трохи торкнулися шкіри. Подальші спроби також не увінчалися успіхом. Тому Лері довелося кинути бажання піти слідом за друзями. В глибині душі вона відчувала, що Мотя не звичайний кіт, і він нічого не робить просто так.

Очікування стали вічністю.

* * *

Базар Уляна та Андрій знайшли майже одразу, туди стікалася велика група людей. У такому натовпі можна було легко загубитися. Велика кількість незнайомих слів лякала. Їм постійно здавалося, що говорили про них, хоч і розуміли, що це маячня. 

Поки Андрій привернув увагу продавця, показуючи на якийсь товар, Уляна поклала у кошик три яблука. У наступного прилавка теж саме вони зробили з м'ясом. Роздобувши їжі вони попрямували геть з ринку. Їм вдалося взяти небагато, але довше залишатися було ризиковано.

Вже ідучи назад вони розслабилися і навіть перекидалися жартами.

— Я завжди знала, що обманювати людей твоє улюблене заняття! — тихо засміялася Уляна. — Ти так переконливо цікавився тим виноградом. Навіть я повірила, що ти збираєшся його купити. А як обурювався! Начхати, що ні бельмеса їхньою мовою.

Андрій стиснув губи, щоб не розреготатися.

— Наступного разу сама зображатимеш зацікавленого покупця!

— Я не дочула? Мені тут хтось погрожує? — пустотливо глянула на нього дівчинка.

— Ну що ти. — награно округлив очі Андрій. — Це не загроза, а план дії!

— Не стало князівні ходити на всякі там базари. Сам наступного разу підеш! — так само награно зморщила носик Уляна, а потім вони засміялися.

Надворі стояла чудова погода. Вона ніби казала: навіщо тобі цей будинок, саме час для прогулянки. Але хлопчик і дівчинка вчасно згадали, що вдома на них чекає Лера, і поквапилися.

Поглинуті розмовою вони не помітили, що за ними якийсь час йшла постать, закутана у плащ. Але, опинившись біля будинку, вони не помітили нікого підозрілого.

Кілька разів постукавши кулаком у двері, Андрій стурбовано перезирнувся з Улею. Не минуло й трьох хвилин, як визирнула Лера. Варто їм було переступити поріг, зачинити двері, і дійти до внутрішнього двору, як Мотя повівся дуже дивно. Вигнувши спину, кіт наїжачився на двері.

Дівчата та хлопчик повернули голову у бік виходу. Але був день отже, боятися грабіжників не варто. Але все-таки друзі напружено перезирнулися.

Висипавши все, що було в кошиках на кам'яний стіл, вони почали снідати. Мотя навіть не торкнувся їжі, залишившись сидіти біля дверей.

Лера стурбовано дивилася на вихованця. Щось відбувалося не так, і кіт це відчував. Це більше наганяло на неї паніку.