7.1

   Лера сиділа у вітальні на дивані та розглядала книги з давніх цивілізацій, що лежали перед нею на столику. Мотя на дивані поруч, спостерігав за її руками. Відклавши книгу убік, дівчинка взялася за іншу. Перші пів року вони проходили древні цивілізації Землі.

— Так, троянська війна почалася у... у….

— Приблизно у 1194 до нашої ери! — закінчила фразу Соня, зійшовши у вітальню зі сходів.

Лера записала собі в конспект і звела очі на подругу.

— Скажи, як ти запам'ятовуєш усе це? Нам цього року вирішили дати все, що знайшли на планеті Земля! — страждально підвела очі до стелі Лера.

— Саме виходить. — усміхнулася дівчинка, відвівши погляд. — У мене дуже багато вільного часу.

   Покрутивши олівець у руці, Лера намалювала на аркуші криву лінію, позначаючи цим межу Трої. У центрі вона зобразила палац, а поруч із ним двох чоловічків.

— Ти не бачила Андрія? — відірвавшись від малюнка, запитала Лера.

— Бачила! Він десять хвилин тому цілувався з Мілою Хоул біля шкільних воріт!

Насупившись, Лера стиснула олівець, і він видав жалібний хрускіт. Опам'ятавшись, дівчинка відклала його убік.

«Чого це я? Він же не мій хлопець»

«А міг би їм бути. Якби хтось не відмовив йому! — промовили ревнощі, що несподівано прокинулися.

Через дві години у вітальні побільшало народу. Розташувавшись ближче до каміна, Лера вирішила почитати книгу. Уляна сиділа поруч у кріслі та чарівною паличкою переміщала предмети у повітрі. Соня закінчувала домашнє завдання, за одним зі столів.

Мотя, який до цього спав влаштував прогулянку по кімнаті, принюхуючись до столу. Лера не звертала на нього увагу, знаючи, що меблі він не псуватиме. Обійшовши ніжку, він заскочив на коліна до Соні. Дівчинка здригнулася, але кота проганяти не стала. Опустивши руку, вона почухала його за вушком.

Кіт блаженно заплющив очі, і шумно втягнувши носом повітря, замуркотів. Але через кілька хвилин зістрибнув на підлогу і побіг на другий поверх до спальні Лери.

Почувши, як грюкнули вхідні двері, Лера повернула голову. На порозі вітальні з'явився Андрій із задоволеним обличчям. Лера вже хотіла повернутись до читання, як Андрій, розстебнувши куртку, підійшов до них.

— Добре погуляли? — відірвавшись від свого заняття, запитала Уляна.

— Так! Сходили до зруйнованого храму!

Лера напружилася. В неї ледве очі не вилізли від здивування. Храму?

— Вона, звичайно, мене просила підійти до вежі, але я відмовився... — сказав Андрій, спостерігаючи, як пальці подруги стиснулися на книзі. — Лер? – він зрозумів не відразу чому така реакція.

— Зітри цю посмішку, Златарев. Бісиш. — відповіла за неї Уляна. — Тільки ідіот піде туди, де його намагалися вбити. — тихіше закінчила вона.

— Уль, пішли я дам тобі переписати конспект зі Древніх цивілізацій! — запропонувала Лера, вставши з дивана.

— Ходімо. — позіхнувши, Уляна попрямувала слідом за нею.

На сходах вони зустріли Єгора та Стаса. Відчиняючи двері, що вели до коридору спальні дівчаток, Лера повернула голову, побачивши, що хлопчики поспішили до Андрія. Тихо хмикнувши, дівчинка зникла за дверима.

— Ну? Як пройшло? — поцікавився Єгор, впавши на крісло, що звільнилося.

— Чудово. — замислено дивлячись на сходи, відповів Андрію.

— А ви... — затнувся Стас, чомусь почервонівши. — А ви вже цілувалися?

Андрій зніяковіло нахилив голову, йому здалося, що друзі щось пропустили. Він зустрічався з Мілою вже багато місяців. Тут якраз мимо проходив рудий Лерин кіт. Піднявши його, хлопчик посадив на коліна.

— Само собою.

Побачивши, як хлопці переглядаються, Андрій зацікавлено почав чекати на продовження розмови.

— Андрюх. — Стас все ще виглядав, як помідор. — Я хотів у тебе спитати. Точніше попросити про допомогу. Ви ж із Лерою друзі, чи не так?

На цьому моменті до Андрія дійшло, що той хоче сказати. Але він не став його перебивати.

— Вона мені подобається. Я хотів запропонувати їй зустрічатися.

Мотя на його руках видав дивний звук, що нагадував смішок.

— Боюся, не вийде. — Андрій був солідарний з котом, тому не відчував докорів сумління. — У неї на Землі є хлопець.

— Хлопець? Але вона про нього нічого не розповідала! — обличчя Стаса набуло розчарованого виразу.

— То це особисте. Навіщо їй про нього розповідати? — запустивши пальці в руде хутро кота, відповів Андрій.

Варто їм було піти, як посмішка зникла з його обличчя. Андрій провів приятеля похмурим поглядом.

* * *

Наступний день почався з короткого повідомлення дядька «зайди до мене». Лера вже відчувала про що йтиметься розмова, тому не поспішала. Новина про те, що вона бере участь у «Magic Evroper» вже розлетілася по всій школі.

Але під час великої перерви їй таки довелося навідатися до кабінету дядька. Попередні рази вона його бачила за викладацьким столом. Зараз Мерлін сидів на краю підвіконня, щось слухаючи в навушниках. Побачивши племінницю, він відклав телефон убік.