2.2

Тільки дівчата вийшли за двері, як на поверсі почулися кроки. Їм було цікаво, чим це закінчиться. Сховавшись на поверх нижче, вони стали слухати. На третьому поверсі почувся голос заступниці директор, поліціянта та Оксани Златаревої.

— …ось дивіться нічого не залишилося!!! — у голосі завуча чулися істеричні нотки. Побачивши перед собою нові двері кабінету, жінка стала, як вкопана. — Все згоріло...

— Ви сказали, що двері згоріли, а вони тут як новенькі! — оцінювально подивився поліціянт.

— Не можу зрозуміти... — на хвилину жінка розгубилася. Але потім продовжила натиск. — Усередині все спалено! Килим, стіл, а скільки паперів!

— Подивимось, подивимось. — промовив чоловік, відчиняючи двері.

— Ось дивіться все згоріло... — договорити вона не встигла, перед її очима постала кімната, чиста, доглянута і жодних слідів пожежі.

— Що, громадяночко, хибний виклик?! Як вам не соромно?! — за голосом було ясно, що чоловік не жартував. — Записуватимемо, як хибний виклик!

— Я ЩО СХОЖА НА ІДІОТКУ?! Хвилину тому тут все було спалено! — сердито відповіла завуч. — Ви думаєте у мене щось із головою, мені в психлікарню треба?! Нещодавно тут все було знищено вщент!

— Хтось ще знає про цю фантастичну пожежу?

— Запитайте у будь-кого у школі, вони підтвердять!

— Запитаємо! Ось ви, мама того хлопчика. Ви бачили кабінет, який начебто підпалив ваш син?

Оксана Златарева опустивши очі, полегшено відповіла.

— Ні! — збрехала вона.

— Як не бачили? Я сама вас сюди водила! — обурилася завуч.

— Тоді чому кабінет цілий і неушкоджений?! Адже він не міг за десять хвилин відновитися! Вибачте, але я не розумію, навіщо ви намовляєте на мого сина? Він тут два роки як не вчиться, а прийшов лише через те, що я попросила забрати учнівські зошити у моєму кабінеті! — здається, ще сильніше обурилася мама Андрія.

Лера та Уляна під сходами задоволено перезирнулися.

— Спитайте в інших! Вони все бачили!

— Чорт, вони зараз підуть і ті їм викладуть усю правду! — напружилася Лера.

— Не викладуть! Адже пожежі не було! — бадьоро відповіла Уляна — Ходімо, послухаємо далі!

Дівчата перебралися на поверх нижче, щоби почути розмову біля кабінету директора. Там вони побачили Андрія. Поліціянт повторив своє питання робітницям, яких Уляна нещодавно приголомшила, сторожу та деяким учителем. Усі, крім сторожки, заперечували пожежу.

— Ольга Сергіївна ви щось плутаєте, якби у нашій школі була пожежа, то ми знали про це! — в один голос твердили всі.

Завуч ще намагалася щось сказати, а потім просто сіла на стілець і підперла голову рукою.

— На перший раз, прощаємо! А вам громадяночка відпустка не завадить! — сказав їй поліціянт.

  Та знову схопилася з місця і почала щось доводити, але її вчасно посадили на місце. Вона була хоч із примхами, але вона була хорошою та свою роботу любила і відпустку теж. Але не наприкінці ж літа! За тиждень перший дзвінок!

Далі вони слухати не стали. Тепер уже скориставшись заклинанням для відводу очей, вони зникли за тими самими дверима, що й прийшли.

— Нарешті! Я вже думала, ми попадемося! — видихнула Уляна, вибираючись через дірку в паркані.

— А, як так вийшло, що всі забули, що трапилося? — здивувалася дівчинка глянувши на подругу.

— Просто я наклала на них чари забуття! — усміхнулася Уляна, показуючи кільце з сюрпризом, Лера відразу зрозуміла, що було всередині.

— Страшна ти людина. — розсміялася Лера. — А чому сторож і завуч пам'ятають все?

—  Бо інакше це виглядало безглуздо. Вони викликали поліцію, і стали в один голос стверджувати, що пожежі не було. А звинувачення Андрія у підпалі безглуздий розіграш! Тим паче у відпустку їй справді не завадило б!

— А вони забудуть лише про пожежу? — недовірливо зиркнула на подругу Лера.

— Можуть випадково щось ще! Те, що першого вересня до школи! — хихикнула Уляна.

Вийшовши за межі школи, вони з почуттям виконаного обов'язку зупинилися.

Лера одразу ж набрала номер Андрія.

— Це ви зробили? Тут тільки що таке було! — захоплено промовив хлопчик.

— Ми ледь не попалися! Ти там як?

— Вже все добре! Завдяки вам! Наразі ми з мамою ще обговоримо деякі деталі!

— Ми пішли додому. Звільнишся, зателефонуй!

— Ну, що, хоч «дякую» сказав? — поцікавилася Уляна.

— Сказав... Що ти там хотіла з ним зробити? — в очах Лери запалився недобрий вогник. Уляна розгублено кліпнула, дуже вже різкий перехід був. — Це була його магія у кабінеті! Він нам збрехав!

* * *

Після того, як все вирішилося, Оксана Златарева, забрала зошити, за якими посилала сина, і вони пішли додому.

— А тепер розповідай, що ти робив біля кабінету завуча? — проникливо подивилася на нього мати. — Ви можете голову морочити будь-кому, але я бачила, в якому стані був кабінет п'ятнадцять хвилин тому!