Розділ 2

В самий темний, передсвітанковий час люди і худоба вийшли з Борщеву. Видно що збиралися поспіхом. Діти тихенько плакали на підводі, жінки підганяли худобу. Хома раз за разом обертався назад. Де ж Андрій? Невже вирішив втікти? Все ж заради нього.. Ось і підійшли до урочища. Зупинилися. Чаклун почав розписувати якісь не зрозуміли символи по землі і щось бурмотіти собі під ніс. Знову обернувшись Хома побачив Андрія що стояв за спинами рідні, а поруч з ним Ганну.. Сусідську дівчину з бідної, але дружньої родини.  Зрозумівши куди дивиться батько, Андрій обійняв Ганну за плечі, пригорнув до себе і з викликом глянув на Хому.. Он воно що.. Тепер зрозуміло чому байстрюку не судилося землю топтати.. Староста кивнув сину. Якщо пішла за ним в таку дорогу, значить любить до нестями..Андрій помітно розслабився.

- Приготуйтеся - сказав підвівшись чаклун - Зараз почнеться.

І ставши в центрі кола різко  закричав на своїй бусурманській мові здіймаючи руки до небес. Нічне небо прорізала блискавка. Страшно загуркотіло. Земля під ногами в переляканих людей і худоби  почала ходити ходором . Застогнала,загриміла   і наче неохоче почала розходитись.  Перед змушеними переселенцями відкрився чорний  прохід в землі.

- Швидше, швидше, не стійте - замахав  Звар - Я довго не протримаю.

Люди, здригнувшись,  несміливо почали рухатись до тунелю.

- Давайте, давайте, світанок скоро - підганяв їх чаклун.

Останнім заходив Хома. На дворі вже починало сіріти і він кинув останній, тужливий погляд в сторону рідного села. Прощавай… І зник в переході. Чаклун посміхнувся. Є . Всі двадцять, а він двадцять перший..  Глузливо поклонившись комусь невидимому, що  пильно спостерігав за ними, ховаючись серед пишної лісової крони. Чаклун теж зайшов в чорний зів землі і та моментально за ним зачинилася. Як води річки що насильно тримали дамбою, а потім в раз стали вільними.

Урочище "Селище»  біля села Борщів, Радомишльського району, Житомирської області  вважається дивним, непростим місцем. Часто людей там водить, іноді й по декілька годин вийти звідтіля не можуть. А ще.. Говорять.  Що якщо по великим святам  прикласти вухо до землі, то на тому місці можна почути як б’ють дзвони  великої церкви, що скликає жителів підземного царства на службу.