Розділ 9. Суд, винесення вироку і підсумки щодо наступних "вистав" (частина 2)

- Така відповідь нас не влаштує! – невдоволено промовив Тірріс – ви ж знаєте, що можете ховати ворогів Міста?

Арріміель кивнув.

- Знаю – відповідав зі своєю улесливою усмішкою напоготові – а також вірю, що всі Служби, особливо червона, захистять нас від біди знаної і незнаної.

На такий доволі «патріотичний» вислів сказати щось було б зайвим і самодискредитуючим. Так вирішив і Тірріс ван Ґьост відмовившись продовжувати розмову.

Задуманий владар схоже зрозумів, що засідання досі не скінчилося, а попереду ще потрібно було прийняти з десяток законів.

- Я бачу, що діло не йде до проблеми, ото ж спитаю: які докази ви надаєте?

Різка зміна темпу застала Арріміеля зненацька, однак доводилося пристосовуватися:

- Дозвольте тоді продемонструвати фігуру, що відіграла роль в цій історії з боку ще не баченого.

- Ну от – пробурмотів Ієремія поступово стаючи.

Марта здивовано зиркала на побратимів довкола, що доволі спокійно сприймали те як старий ґном ставав поруч з мідношкірим.

- У біса? – спитала вона.

Барнаба лише стенув плечима.

- На диво, ми в цій трясовині, набагато глибше ніж здавалося.

***

Ірвінґ сказала, що знайде щось корисне поки вони мали б докопатися до правди. Те, що Ієремія був якось причетний поступово складалося в голові Барнаби, однак він не готовий був визнавати, що його батько – труйник. Професія, що зневажалася кожним колом алхіміків, навіть у Сехесі, де на все знаходився покупець, треба лиш добре пошукати, то від труйника не було б спасу.

- … Вони обезчещують всю алхімічну общину, а оскільки ми гуртуємося на одній вулиці, то це б звернуло увагу не просто підлих людей, а й влади! Ну а алхіміки… незалежно від наміру, завжди мають «речі», котрі «Закон» не зрозуміє, а ліпше хай не бачить. – розповідав ґном пригадуючи випадки з минулого і якісь імена, що зовсім не важили, однак він їх все одно згадував – алхімічно виведені отрути то кінець не лише життю та статусу, а старанням загалом, з них нічого не виведеш, ліки пощастить, якщо паскудні і швидко прикінчать. Не можна забувати, що від труйників смердить!

- Швидкий ти батька клеймити – сказав Арріміель аби лиш перервати нескінченну тираду, що почалася ще з «Катрени».

- Швидкий був і він, коли зачув як я кліриком став!... утім, юшити старе - без сенсу, вийшло як є…

Коли вони підходили до будівлі Ієремії, то почули ґвалт торохкотінь зі скла. Двері – прочинені, аби з них линув густий дим, а димар палахкотить.

- Боги, що там діється? – поспитав ельф.

- Думка професіонала? – безособово звернувся мідношкірий і дві думки були висловлені майже водночас.

- Діло погане, ліпше ввірватися і спинити його – відповів Барнаба.

- Щось не так, краще не втручатися – перечив Керн.

Барнаба глянув на Арріміеля і знайшов у його очах відгомін згоди. Керн натомість дивився на них з незгодою, наскільки могла дивитися маса заліза, однак він і товариш їм і не міг їх кинути – це ґном теж прочитав через циклопічне око в масці.

- Секунду

Він витягнув свою руку вже не приховану навіть ілюзіями: тонкі як кістки пальці, колись мали служити як каркас, бо його великий палець складався з «кістлявої» частини і «поверхневої», «som je» частини - двох пластин невидно поєднаних швом, що вже більш нагадувала справжній палець. Ґрешке пригадав, як Керн мав подібне по всьому тілу і саме на них знаходилися магічні викарбування, що на відміну від металевих кісток – закінчувалися та вели в нікуди через нестачу частин.

Ті «стежки» залилися синьою, випромінюючою тліле світло, маною і вказівний палець чаклуна спершу вказав на ґнома зоставляючи невелику цятку межи його брів, а потім те саме зробив і в Арріміеля.

- Невеличкий захист – сказав Керн – а тепер біжіть – і погнав їх легким порухом долоні, а сам різко впав на коліно, обезсилено тримаючись за посох.

Ельф зостався наглядати за чаклуном тим часом поки хлопці забігли в будівлю. Розмахуючи руками непіддатливий дим вони завбачили постать, що не чадіючи стояла над алхімічним приладдям наче його нічого не сліпило і підбирала речовини, вкидала їх і додавала вогню.

- Цей проклятущий старий може робити це в сліпу! – прокричав Барнаба – давай, хапай його і тягни!

Двоє накинулися на старого, поки молодий ґном хапав його за руки відбираючи будь-які реагенти, що він тримав або ж не дозволяючи йому хапатися за інвентар поки Арріміель не підняв Ієремію відвертаючи того од столу на що той урешті залементував:

- Опусти мене сучий ти сину! Як його не контролювати воно ж…

Насправді очікуваний вибух – стався і його хвиля відкинула всіх трьох. Їх повалило на підлогу, де ті, на мить дезорієнтовані, розпласталися. Барнаба вмить піднявся відчувши тепло нижче його колін і запах смаленого. Закляття Керна – спрацювало, ґном це зрозумів по палаючим краям тієї мантії, що була ньому і яку він тепер топтав. Чорна пляма на мантії спаскудила всю ту старезну красу витонченої роботи, яку не посміло спробувати ніяке комашиння.