Розділ 9. Суд, винесення вироку і підсумки щодо наступних "вистав" (частина 1)

- Припиніть це негайно! Панове, всядьтеся!

Права рука владаря молив знать повернутися до своїх місць з котрих ті зійшли обуренні на невігластво непроханих гостів.

- Отож-бо! І ВИ ВІДІЙШЛИ СУЧІ СИНИ ЯКЩО НЕ ХОЧЕТЕ АБИ ХТОСЬ ІЗ СИНЬОШАТИХ ПОСТРАЖДАВ – указував молотом на найближчих вартових Барнаба тримаючи інструмент у лівій руці, а в правій накопичуючи кулю вогню, що з кожним подихом набувала форми й розміру.

Не схоже, що ситуація йшла на краще:

Не глибоко просунувшись углиб зали стояли її хлопці, оточені невпинно танучим на підлозі снігом і все новою і новою вартою. Арріміель тримав свою праву руку витягнутою так, що складно було сказати де вона закінчувалася і починалося лезо. Керн стоячи попереду мідношкірого  та ґнома потроху спиною підходив до них – відступав, але не лише це, оскільки його рух під мантією був невидний, тож спочатку не було зрозуміло, що тими кульгавими кроками його металічні ноги легко креслили по витончених і виточених кам’яних плитах білий слід - символи, магічні та тонкі і поміж цього ґвалту – непомітні. Потрібно лиш торкнутися посохом кінця і заклинання задіє, звісно не таке могутнє як татуювання, чи у випадку Керна «викарбування», але принаймні неочікуване. Ґрешке стояв позаду полюючи все очима і постійно повідомляючи півголосом групі й комусь за його спиною. То був… Ієремія? Він наче постарішав, чи принаймні не спав кілька днів.

З місця звівся інквізитор, та одразу за ним, з піднесеним виразом обличчя (усміх виглядав приємніше на його лиці), підвівся Владар. Лише легкого прочищання горла вистачило аби спинити цей хаотичний рух тіл і вигуків. Всі завмерли, а Барнаба притлумив вогонь у руці.

- Десятник Ггаюс? – він на мить став навшпиньки випасаючи когось з юрби.

Поміж одноманітних гамбезонів і казанкових капелюхів зачувши своє ім’я молодий хлопчина, віку Владаря відгукнувся:

- Так ваша владносте! – і почав пробиратися крізь «хащі» з солдатії.

Всім напоказ, посеред зали, коло Марти, повстав Ггаюс. Зовнішньо – су-мейнець з коротким майже непомітним під шоломом волоссям та свіже забинтованим лівим оком по трохи нижче вилиці.

- Доповідай – кивнув Владар.

Той ще раз виструнчився легко вдаривши руками по швах своїх лат.

- Діло було яке…

***

- Служба-служба…

Пролунало коло нього наспівування пісеньки відомої кожному вартовому. То був його підлеглий Ан’яс, доволі веселий суонець, звісно народжений в Місті, тому і був втрачений у ньому понуро-пасивний дух «Землі рибалок».

- Про що думаєте пане командир? – Ан’яс притулився плечем до стіни коло якої стояв Ггаюс.

Суонець був заледве на рік молодшим від нього, тож в такій офіційності не було потреби, а в його десятці взагалі.

- Чую, що щось недобре коїться – нарешті відповів Ггаюс.

- Пха! – швидкий був на відповідь молодик – Командире, тож є Сехес! Я буду здивований, коли протилежне відбудеться хоч на мить.

Та все ж… Ггаюс був знаний за його «відчуття» наче щось до нього промовляло чи принаймні говорило комусь іншому, а він це вловлював. Аби не здатися блаженним доводилося тлумити ті «голоси», та цього разу вони лунали повз всі його підсвідомі бар’єри. Можливо діалог допоможе?

- А ти що тут узагалі робиш? – звернувся він- Покинув пост?

- Пробачте! – Ан’яс виструнчився як спис в його руках, та коли побачив як жестикулював командир рукою слова «Без цього», то повернувся у попередню позу.

- Я сюди прийшов, бо… - продовжив – хочу аби ви були присутні на моєму весіллі!

Оце й усе. Ггаюс не те щоб був товариським, лиш кількох людей він міг назвати другом, та запрошення на весілля той ніколи не отримував.

- Так звісно… - вже відповідав десятник, коли побачив спохмурніле лице Ан’яса.

Він притулився вухом до стіни і заворушив устами «Щось там діється». Шкряботіння і бурмотіння, ніби хтось по той бік стіни говорив впритул до неї.

- Там звичайний коридор, що веде до архівів – сказав Ггаюс – туди хіба раз на рік ходять і це не той день.

- Думаєте змовники?

- А біс його знає, ходім переві….

З рота полинула пара, а стіна всіялася морозними візерунками. Було щось подібне до вибуху чи наче удару тарану. Його заледве заділо, однак Ан’яс був відкинутий до протилежної стіни і несвідомо сповзав на підлогу. Коли десятник зумів звестися, а пил осів то почув кашель.

- Кха! Курва! А ну глянь на нього, чи жмур? – залунав голос.

- Я не чую пульсу… - другий.

- Ти дурний чи насміхаєшся? Що ти хочеш перевірити у гамбезона? – знову перший

- Ну звиняй, мій батько не вчив мене як це робиться, вчив аби не було сумніву

- Все, все! Не заливай мені! Я вже й так бачу, що він дихає. Ну шо старий, куди нам?

Ггаюс добре бачив дві постаті – коротун і людисько. Обидва стояли спиною до десятника.

«Якесь бридке пошарпане бидло, точно наймані головорізи! Один у обшмульганому дублеті, інший в південяцькому ганчір’ї і це не всі!»