Розділ 8. День суду - день спогадів

Сьогодні було двадцять друге. Важливий для неї день – день її суду. Ще тільки-но настав ранок і в контору Червоної служби почали входити робітники. Усі сумирні і ґречні один до одного, але до нудьги одноманітні.

- Спиш Марто?

- Ні.

Вона сіла спершись спиною об ліву стіну, а скроню приклала до холодних грат. Їй би добре помити голову і переплести косу, але то могло статися у кращому випадку, хоч вона і вірила у хлопців.

- Про що будемо коротати час?

З сусідньої камери виліз ріг. То був Несварніко Джáво чи Чаво, здавалось він сам не визначивсь, але з учора, ближче до вечору, коли його привели з інквізиторської кімнати, то посадили у поруч з Мартою, бо по дивним правилам справа від виходу знаходилися особи, що очікували на вирок чи подібне, а зліва ті, які ще мали давати покази. Їх розмови були маленькою розрадою для обох. Ніхто їх не переривав – усі зайняті, а іншим в’язням вистачало власного товариства.

- В твоїх інтересах аби цей день був найдовшим у твоєму житті. – сказав деєць.

Вона відчула як його пальці торкалися її коси, певно, та звисала з-за ґрат.

- Чи то мені здалося, чи непохитна стіна оптимізму «Несварніко» має тріщини? – всміхнулася Марта.

- Суцільна життєрадісність – запорука тяжкого падіння, а те що ти маєш на увазі є моєю упевненістю у щось, за її надлишок я поплачусь, уже відплачував.

- І яка твоя упевненість у мене? – йотунка відчула як Чаво почав щось уплітати.

- З усієї поваги, я скажу тобі лиш якщо ти побачиш проміння завтрашнього дня, от тоді знайди мене і питай що-захочеш.

Вона відібрала у нього косу і уважно її оглянула. На самому її кінці був прив’язаний оберіг з ниток. Такі в’язали на щастя, а дітям дарували при народженні аби вберегти від хвороб. Кожен народ мав свою варіацію плетення.

- А це вже нестача віри, монаху – м’яла оберіг між пальцями йотунка.

- Мій старий знайомий, гендляр, чи краще сказати спекулянт, називає це «захистом майбутніх вкладень».

Вона пхикнула – не мала гадки про що він торочив.

- Дивний ти, Джáво.

Їй не потрібно було його бачити аби відчути посмішку, що сочилася теплом, навіть крізь холодну цеглу.

- Новина не нова, але чути це, від, певно, єдиної на увесь Сехес йотунки?

- Я близько знайома з одним священнослужителем, але навіть він не вдягається так як ти.

Найближчий службовець за столом перевів свою голову аби глянути дейця – робота аж надто була для нього нудною, що той почав прислухатися до двійці.

- Справа у вірі чи точніше її розумінні, Соорі наш основний Бог та творець, своїм світлом дотягнувся до Засвітів і ті гаспиди, прислужники демонічних дворів, що прийшли по його дорозі променів до цього світу стали зватися дейцями, але ти розумієш, що нечисті були скоріше матеріалізованими у потойбіччі духами, тому логічно, що статі вони не мали. Таким було перше покоління дейців, та Соорі заздрив таким богам як Оберон і його зростаючій кількості послідовників. Звісно, нестача репродуктивних органів стала кісткою в горлі для Бога, але і вирішення було доволі… «Одноманітним», добре, що в нього була сестра Чандрама прекрасна, хоч трохи засліплена величчю Соорі. Вона також мала сімейні узи з Титанією, тож не дивно, що саме вона урізноманітнила нас і вважається покровителькою жінок та жіночності. Та багато хто вважає, що наша початкова форма була полишена недоліків, а все наступне гріх жадання неідеального Бога. Оскільки ми не можемо «повернути все як було» - з його уст зринув легенький смішок – велика частина народу вважає форму, що єднає «обидва світи» - ідеальною. Хтось робить як я вдягаючи більш фемінний одяг, хтось навпаки, одним словом, ким бути зручніше таким і буде.

Їй здавалося, що в неї влилося кілька параграфів завуальованих текстів. Дейці любили поговорити за нагоди, однак мова їх прудка, а знання свої передавали символічними термінами, що не надто гарно адаптувалися від мови до мови.

- Боги, правду кажуть про вас, дейців, язик мов та дзиґа – єдине, що змогла витиснути Марта.

- В нас він співзвучний зі словом «крила мухи» - Джáво не потребував глибокого подиху аби продовжити говорити, сама наявність співрозмовника дарувала йому друге дихання. – А ще ти маєш доволі ототожнююче поняття «священнослужитель», ми ж різні! Клірики мають Богів і несуть їх віру іншим, а ми, монахи, допомагаємо останнім як не сягнути божественності, то принаймні наблизитися.

- І як це ви робите?

- Кожна течія по-своєму, моя закликає до вічної боротьби, фізичної і філософської – щось змінило тон дейця – та чим довше я б’юся то все менше у цьому сенсу…

Його ріг легко вдарив по ґраті, коли він похилив голову.

- Який же з цього вихід? – напевне, розмова пішла б в інше русло якби йотунка змовчала, але вона збрехала б якби сказала, що він її не зацікавив.

- Ну, я от… П’ю.

Марта враз розреготалася, що-що, а таке «вирішення» проблем вона вже бачила. Її регіт привернув увагу червоних, тому дейцю довелося прохати її стишитися.

- Пробач, просто… Пха!... Вас ієреїв з одного тіста ліплять? Вже другий знаний мною і той стражденник оковитої! Пха-ха-ха-ха-ха!