Розділ 5. Новий день - нові проблеми

Марта привела їх до будівлі в кількох кроках від «Угіддя троля». То була стара забудова, їй  було вже не менше п’ятдесяти. Даху не було, лише залишки каркасу, що зловісно нависав над тими, хто посмів би зайти на другий поверх. Барнаба, коли входив, легко провів своїми пальцями по найближчій глиняній стіні – цей необачний рух зоставив на ній слід з оголеної цегли.

Простора кімната у яку їх привела йотунка колись мала приймати у собі гостей, бо було у ній два крісла, що під шаром пилу були суничного кольору, та софу з майстерно вирізаними візерунками на дереві, яка не було вкрита подушками. Був там і сервант, у дальньому куткові, але його вже хтось обібрав зоставивши розбите скло, що давно було залатане павутинками.

- Вибирайте хто буде спати на дивані – промовила Марта, а сама заглянула під нього і дістала, щось мінімально прийнятне, щоб зватися ковдрами – я ними вкривалася, коли час од часу тут ночувала.

- Усіма одразу? – спитав Барнаба намацавши у темряві одне з них.

Вона стенула плечима, таке як тут було чому дивуватися знаючи її зріст.

- Аякже – а тоді йотунка гучно гупнулася на підлогу.

Ґном обійшов її човгаючи ногами по підлозі, бо йому здалося так він завдасть менше шуму. Він підніс долоню до Мартиних уст – дарма, в цей момент від неї пролунало хропіння, що відкинуло будь-які занепокоєння.

- Втомилася – констатував півголосом ґном.

Барнаба підкликав усіх на поміч. Взявши її на руки (полум’янобородий тримав її над собою) усі в унісон закректали, навіть щось всередині Керна заскрипіло, та поклали йотунку на диван. Звісно, ноги її звисали, а права рука от-от мала впасти, але краще так ніж на підлозі. Ґном ще накинув на неї своє одіяло, що ледве крило їй плечі та сягало поясу. Потім кожен розійшовся по своїм місцям для сну:

Барнаба зручно розлігся на кріслі, як і Арріміель, та натомість щоб потроху сповзати на підлогу, він вирішив підмостити свою голову під одну оббиту ручку-подушку, а ноги звісити на іншій. Ґрешке ж просто ліг сперши голову на протилежну сторону спинки дивану. Чомусь над ним стояв Керн, зловісно відсвічуючи своїми синіми скельцями.

- Агов, ти так і будеш стояти? – спитав циклопа ельф.

- Не маю потреби сидіти, мій сон це просто уповільнення всіх процесів всередині мене – як завжди механічно промовляв Керн – я навчився цього у Сехеській академії наук.

- Ого, то ти там навчався, і тебе навіть не розкрили? – дивувався пройдисвіт.

Голос металевого чаклуна потроху стихав.

- Так, я весь час використовував легкі ілюзії на тілі, що вичерпували мою енергію, а дістати там зілля мани було дуже дорого, ще й з моєю стипендією, але я часто робив кровопускання своєму сусідові вночі, той міцно спав, поки я заливався тим не фільтрованим концентратом.

Такий лячний поворот у дискусії про здатності Керна приховувати свою натуру змусив Ґрешке хвилюватися за свою безпеку.

- То тобі це робити більше не доводиться, еге ж?

Тиша. Така довга і неприємна, але на тихі ельфійські поклики відізвався лиш ґном:

- Лягай спати, поц! – з явною роздратованістю говорив той.

Самого Барнабу щось ніби штовхнуло в сон, і він цьому піддався.

***

А може він і не заснув, якась дивна межа утримувала його від реальності та від сновидінь. Поворухнутися йому, чомусь, було важко, лиш голова повільно поверталася; поки очі уважно розвідували кімнату.

- Який цікавий! – голос пролунав десь попереду.

Між Ґрешке та Керном стояла постать, та потроху ґном призвичаївся до світла і зміг розгледіти знайомі обриси тіла та одягу. Та постать уважно розглядала Керна.

- Борро, заради тебе! Нащо так лякати? – видихнув з полегшенням Барнаба. – чого тобі тре’? Хіба ти не казав, що часті і довгі відвідини своїх послідовників не до вподоби іншим божкам?

- Воно то так, - розвів руками котрийсь Бог певного вогню - але це не втручання у час і простір за допомогою чарівних словечок…

Те як він легко і майже по дитячому розповідав про це спонукало ґнома на думку: «І це той найкращий учень Сехеської академії наук, що тепер користається словами «магічні словечка» для пояснення підвладного лише Богами магічного втручання».

-…Я це чув, бо ми фактично у твоєму сні, а точніше десь на кордоні, коли мозок ще не повністю це зрозумів – розчаровано похитав головою Борро – тому Інші часто користуються таким способом, «Щоб направити їх на шлях вірний, або щоб прокласти його» - він цитував невідомого ґномові, та певно, набожного письменника. Робив він це ставши у позу проповідника ліву руку сховавши за спину, а праву виставив зігнувши великий та мізинець, поки іншими вказував вгору.

- Ну-ну, поменше цієї проповідницької мутні – нудився Барнаба – дай вгадаю, ти жадаєш повернення боргу і якнайшвидше?

- Ти як завжди проникливий, старий друже – «А ти як завше передбачуваний» - твій борг буде сплачено, якщо ти – Божок проігнорував гострого на язик ґнома – внесеш мене до реєстру Церкви Церков.

Прохання було доволі несподіване, ґном чекав від нього багацько речей, але не такого. Йому стало смішно.

- Зачекай! Тобто увесь цей час ти досі не був зареєстрований? – гиготів Барнаба. – а ліцензія моя?

Він відгорнув рукав на лівій руці. Там, на зап’ясті, був символ у вигляді ноти з домішкою каліграфії з кількох мов, чи точніше клеймо – підпис Бога. Клерики мають це як символ їхньої вірності одному Богові, на відміну від звичного люду, які можуть поклонятися кільком та без наслідків.