Розділ 4. З праху повсталі

- Зроби хоч щось! - Кричала на Ієремію йотунка.

На руках вона тримала вуглину, що колись була Барнабою.

- Що я тут зроблю?! – ґном, що був у неменшому розпачі човгав по підлозі усіяній попелом, який хвилину назад був варнами – телепорт? – не встигнемо. Еквівалентний обмін? – тут потрібно купу золота, бо йому бракує частини плоті і всієї шкіри.

Барнаба дихав, ледве-ледве, і схоже ненадовго.

- Ти просто дозволиш йому померти? – вона ще сильніше притиснула ґнома до себе.

Ніхто не міг запропонувати щось дієве.

- А якщо… - схлипувала Марта – ти використаєш моє тіло…

- Ні в якому разі! – закричав Ієремія – ти з’їхала з глузду?! Плата плоттю за плоть заборонена, не кажучи і про те, що я не збираюся калічити свою доньку!

Ґрешке в цей момент скривився і похилив голову. Його нездатність щось вдіяти жерла його з середини. Потім щось закололо під каптуром в районі серця. «Співчуття до нього? - Як дивно» - думалося йому, допоки не зрозумів, що це міг бути не просто біль.

- А якщо дати йому це? – ельф витягнув маленький закоркований слоїк з брунатного скла.

Ієремія підійшов і глянув нього з невимовним подивом. 

- Боги. Де ти це дістав?

- Я взяв це тоді у вас – визнав свої клептоманські нахили пройдисвіт – ви мене майже на цьому зловили.

Ґном-алхімік ухопився за голову. По його погляду прихованому важкими старечими повіками можна було прочитати «Врятований»

- Ц-це… Це ж зілля, що я мав відправити вчора якомусь багатію! – ґном не надто образився на ельфа – воно повільно заліковує усі рани…

Після цих слів Марта відібрала зілля у Ґрешке. Вона відкоркувала його зубами і повільно почала заливати його до обсмаленого рота Барнаби. Йотунка продовжувала дивитися на ґнома очікуючи моментального ефекту, але Ієремія торкнувшись її ліктя промовив:

- Дівчинко моя, поклади його вже, для цього йому знадобиться час.

Так вона й зробила поклавши ґнома на розстелений каптур Керна. Вся група всілася коло нього, але спиною, бо ніхто не хотів бачити як поступово відновлюється все тіло не оминаючи і нерва.

- Тоді виходить, що я не виконав замовлення? – задумано бурмотів ґном.

- Хіба це так важливо? – промовив Арріміель – головне, що Барнаба буде жити, та й гроші ви, певно, отримали.

Той лише тихо угукнув. Пройшов ще якийсь час допоки ельф не відчув як долоня на яку він обпирався, відчула холодну вологість і це була не кам’яна підлога. Поглянувши виявилося, що з пораненого плеча Марти стікала кров. Рукав вже окрасив себе в червоне, і ледве пролягаючи по долоні сягав підлоги.

- Пані Марто…

- Покинь те, - перервала його йотунка – я не поважна людина чи ж якась там «панна», щоб до мене так звертатися.

- Добре, - він кивнув – але твоє плече, ми його не залікували.

Вона нахилила свою голову.

- Ох, Паскудство! – Марта накрила долонею свою рану – Арріміель, перев’яжеш?

- Звісно – молодик піднявся та підійшов до йотунки.

Тут встав і Ієремія.

- Та нащо, - промовив ґном-алхімік – коли я все швидко залікую?

- Не треба – відрізала вона – я з дитинства пам’ятаю як ти рани «заживлював» - «Еквівалентна» алхімія не пристосована як медицина і крапка!

Старий, похиливши голову, непомітно ні для кого всміхнувся. Коли Арріміель сів коло Марти, то почав розв’язувати свій тюрбан, з-під нього виглянуло коротке і кучеряве волосся, темне мов сама «Безодня».

- Зажди – зупинив Арріміеля ельф коли той збирався почати перев’язку – спершу промий цим.

То було продовгувата пляшечка з прозорою як вода речовиною всередині. Гашиш кивнув на знак подяки, але поспитав:

- Це ти теж «взяв» у пана Ієремії? – виливаючи рідину на рану, спершу зашипіла Марта, а вже потім речовина.

- Що? Та ні, це просто дезінфектор – відмахнувся трошки присоромлений ельф.

Далі Арріміель намотав тканину на плече кілька разів, а Ґрешке допоміг відрізати потрібну довжину.

- Батечку, як він там? – поспитала йотунка, коли помітила що старий підійшов до Барнаби.

- Здається вже все, але йому не дістає бороди і одягу.

- Паскудно, - вона поглянула на Ґрешке і його каптур – позичиш?

Ельф кивнув, бо оголений ґном не входив до списку речей які він жадав побачити. Марта підійшла до Барнаби і накинула на нього каптур ельфа, а потім його легенько копнула.

- Вставай, ти може й заслуговуєш, звісно не від мене, поваги за героїзм, але сон твій нічого не вартий, коли у нас такий «улов».

Ґном розплющив одне око і оминувши Марту когось шукав, а спинився на Ієремії. Він піднявся та ніби нічого не трапилося сказав:

- Старий, є що закурити? Мо’ ти маєш оцру?