Розділ 2. Весна 76-го, Гашиш, Дуель

- Марто, це ж нові! – поскаржився ґном після того як йотунка необережно опустила Барнабу на землю забруднивши його шальвари – Дідько!

- Звір… – прошепотів Арріміель потираючи шию від хвату Сáмі.

На вулиці вечоріло і поміж одноманітних будівель з хаотичним розміщенням на бруківку осідали промені винного кольору. Дахи також від цього світла кровили червоним. Барнаба досі лаявся майже не відмежовуючи такі слова як «курва» і «бляха».

- Тааак, - тягнула йотунка оглядаючись на різноманітні проходи вулиці – куди нам? Не пам’ятаєш Бо’? Я не бачила старого вже років з десять

Ґном перестав струшувати бруд і неприязно глянув на неї.

- Забув – гарикнув він мов пес – а точніше виригав це з моєї пам’яті… Ох і добре ж я тоді напився!

Барнаба, певно, блефував, але тяжко видихнув і витер піт з чола, якого й не було.

- Думаю, що алхімік – нагадав про себе Керн – живе на вулиці Нічше[1], вона ними повніє.

- Ага, - ствердила Марта – тепер пригадую, за мною!

Вона розвернулася на сто вісімдесят і швидко помарширувала по-вулиці. Марта йшла ритмічним і широким кроком, змушуючи інших за нею поспівати. Задум звернутися до певного алхіміка справді її оживив. Барнаба, натомість, тільки лаявся:

- От вперта! Тілько він міг її так виховати.

Ґном захекуючись побачив як все це уважно слухає ельф.

- Чого глипаєш, поц? – кивнув йому полум’янобородий – просто думки вголос.

Ґрешке відвернувся, щоб поглянути куди повернула Марта, яка стрімко завертала у різні провулочки, ніби обрізаючи комусь шлях. Керн - пас задніх . Він ледве встигав за ними швидко підкульгуючи і перебираючи величним чорним посохом з білими вкрапленнями, який мовби взявся з нізвідки.

Зараз вони пробиралися через центральний ринок. Ельф поглянувши на ятки, що повніли різноманітними травами, пригадав дещо:

-  Слухай ґноме, - сказав він – чого у Арріміеля таке прізвисько - «Гашиш».

Барнаба поглянув на Ґрешке і розсміявся, питання так вибило його з колії, що він сповільнився і був змушений наздоганяти.

- Хах! Значить, діло було позаминулої весни…

***

Весна сімдесят шостого запам’яталася жителям Сехесу напівзатопленими вуличками через деяких зовнішніх розумників, що  гидуючи проходом до Підмістя через каналізацію, а точніше тамтешнім слідом, що зоставила людина і не тільки, вирішили вичистити її повністю за допомогою чаклування сильного потоку води; що спричинили неприємні запашки вулиць, які й присутні і донині, хоч і без гівнорічок.

Барнаба Ієремія Фрамт тільки-но прокинувся десь на вулиці, і під п’янким бажанням закричати власно-створену оду ненависті і любові до міста - він проригався під стіною коло брами, звідки линули ззовняки.

Варта на це не звертала уваги. Варті були дані накази обстежувати кожного з підозрою контрабанди речей, імпорт яких був придушений паскудно-високими митами. Певно так влада хотіла покращити виробництво власного товару, хоча Сехес, здебільшого, славився саме як плацдарм для всього заморського і незвичного.

Ґном витерши свого рота охайною хусточкою в біло-червону клітинку вже пішов собі по справах, та проходячи повз браму йому в око впав хлопчина якоїсь неприродної повноти. Пропорції тіла бронзошкірого молодика були дещо неправильними:

Надто великий таз та широкі стегна в порівнянні з тонкими ногами починаючи зі щиколоток, Широкі плечі, але руки «палички». Стало зрозуміло, що хлопак – контрабандист, і дивлячись як варта «виконувала» свою роботу, стало зрозуміло як він пройшов. Та щось пішло не так, може неправильний рух чи просто погано розташована під одягом контрабанда, але в наступні секунди більш ніж половина пакунків висковзнула назовні. Це не могло не привернути уваги навіть таких байдужих до своєї роботи вартових. Хлопчина кинувся на землю, щоб зібрати принаймні щось. В цей момент Барнаба, знаючи як він може  отримати з цього вигоду – швидко зметикував, і як тільки далекий звук бряжчання обладунків припинився, ґном закричав:

- Гашиш! Гашиш, ну що ти знову робиш! – він махав рукою і біг до хлопця – Скільки разів я тобі казав, щоб ти взяв торбу?

Дібравшись, Барнаба сперся на коліна і захекуючись хапав повітря.

- Пане…

- Гашиш! – відповів за хлопця ґном.

- Най так, чи не поясните ви, що це за "зелень", – вартовий підняв один з пакунків скомпресованої і перев’язаної стрічками зі шкіри трави– що випала з під вашого одягу?

«Гашиш» розгублено мовчав, більш сполоханий ґномом ніж вартою. Барнаба тепер допоміг йому піднятися і продовжив замість нього:

- Це ж магічні трави мосьпане вартовий! Мій батечко поважний алхімік, я його підмайстер, а цей молодик несе нам трави ззовні.

- Справді? – вартовий єхидно посміхнувся не вірячи жодному слову.

- Справді! Вулиця Нічше 44, то майстерня мого батька, але навіщо вам посилати одного зі своїх посильних, коли все можна вирішити тут?

Ґном хоч і був бойовим, і вважав, що міг би осилити двох вартових, але не 313[2]-ту. Його зріст мав певні переваги у таких ситуацій як ця, наприклад невидний хабар, що швидко проникав у кишені індивіда. Єдине, що могло видати Барнабу за цим діянням, то це поплескування, яке він зробив по кишені. Вартовий і його напарник ще кілька секунд дивилися на пакунки, які в той час збирав молодик, а потім знизавши плечима пішли на свій пост.