Розділ 11

Аліна

Легенько збризнувши у вбиральні лице холодною водою, я глибоко видихнула і пішла шукати потрібну аудиторію. Перепросила викладача за спізнення і хутко попрямувала займати своє місце. Помітила, що друзі окинули мене занепокоєними поглядами, але навіть уявлення не мала чим викликане їхнє хвилювання.

— Все нормально, Аль? Тебе більше не нудить? — посипалися від них турботливі запитання, щойно я сіла поруч.

— Ні… — відповіла з невеличкою заминкою, намагаючись зрозуміти, що тут відбувалося.

Раптом відчула, як Інна легенько вщипнула мене за ногу і відразу ж про все здогадалася. Вочевидь, подруга вигадала історію про моє погане самопочуття, щоб пояснити усім відсутність на першій половині пари.

— Мабуть, ти щось не те з’їла, — діловито промовив мій хлопець, крадькома поглядаючи на грізного професора біля дошки. 

Отримавши від нього зауваження за балачки, друзі припинили розмовляти. Саша теж опустив очі й до перерви більше не промовив до мене жодного слова. Можливо, в іншому випадку я засмутилася б через його надмірну правильність і слухняність перед викладачем. Але в поточній ситуації навпаки раділа, що мене ніхто не чіпав і я не мусила брехати, вдаючи хвору. 

Нахилившись до Інни, тихенько подякувала їй за те, що прикрила. Не хотілося, аби хтось дізнався про мою зустріч з Владиславом. У відповідь подруга легенько стиснула мою долоню своєю, й пошепки запитала чи все гаразд. Кивнувши, я запевнила її, що все нормально, але попросила після занять разом прогулятися в парку. Вирішила більше не приховувати від подруги правду, й хотіла розповісти їй про конфлікт з Владиславом від початку до кінця.

— Аля, мені здається, що ти сподобалася цьому чоловіку, — спокійно підсумувала Інна, уважно вислухавши мене.

— Що?! — отетеріла я через її слова настільки сильно, що навіть забула, який напій збиралася замовити у кіоску. — З чого ти зробила такий висновок? 

— Думаю, що подарунок у вигляді дорогого браслету — це ніщо інше, як привід позалицятися до тебе, — впевнено обґрунтувала подруга своє припущення, подякувавши продавчині за гарячий шоколад. — В іншому випадку, Владиславу мало бути байдуже — отримала ти відшкодування за контракт чи ні. Окрім того, його заборона на твоє напівоголене позування перед камерою теж наштовхує на певні думки. 

Ще кілька хвилин тому, я неабияк хвилювалася, що подруга після моєї розповіді вибухне й голосно обурюватиметься Владовою поведінкою. Але, на моє здивування, вона спокійно розбирала його вчинки на молекули й при цьому якось загадково посміхалася. Чомусь мені не вірилося, що Інна мала рацію щодо Влада. Коли дівчина подобається чоловіку, то він поводиться з нею гарно і турботливо, а не як скажений дикун і грубіян. Подруга ж запевняла, що не усі чоловіки вміють правильно проявляти свої емоції щодо жінки. Маючи трьох старших братів, Інна вважала, що непогано розбиралася у чоловічій психології. На її думку, особливо важко порозумітися з дівчатами тим хлопцям, котрі мають вибуховий характер. Але це аж ніяк не применшує сили їхніх почуттів.

— Навіть якщо припустити, що запальна Владова поведінка була незрозумілим відлунням його раптового захоплення мною, то все одно жодних стосунків між нами бути не може, — підсумувала я, повільно смакуючи через соломинку свій молочний коктейль. — Адже я з Сашою.

— Аліно, ви з Олександром не одружена пара, а лише зустрічається, — спокійно відказала подруга, не погоджуючись з моєю категоричністю. — Я б радила тобі гарненько придивитися до обох залицяльників, щоб ти потім не жалкувала все життя про свій вибір.

Повернувшись додому, я ще довго обдумувала нашу з Інною розмову. Спробувала поглянути на вчинки Влада під іншим кутом.  Потроху вже й сама почала вірити в те, що чоловік зацікавився мною, й тому не давав проходу. В результаті розгубилася від суміші дуже дивних думок і емоцій, що вертілися в голові, наче калейдоскоп. З одного боку мені було приємно, що я сподобалася гарному й успішному чоловіку, а з іншого — розуміла, що потрапити в поле зору того дикуна, це ще той квест. 

Я мріяла про щире кохання. Бажала щасливого життя поруч з турботливим чоловіком. А що на мене чекатиме поруч з Владом? Чомусь сумнівалася, що він був здатний когось полюбити, й шукав серйозних стосунків. Цей чоловік більше нагадував самовпевненого ловеласа, котрий змінював дівчат, немов рукавички. Щоразу захоплювався новою лялькою і грався нею, поки не набридне. Такої участі для себе я не бажала. Мабуть, мені варто все ж бути поруч з Сашком. Він точно ніколи мене не скривдить. Принаймні, я хотіла в це вірити.

Майже на цілий тиждень Олександр поїхав на баскетбольні змагання до Праги. Проте замість того, щоб сумувати за своїм хлопцем, в перервах між заняттями я навіщось постійно зиркала у вікно. Свідомість зрадницьки нашіптувала, що мені хотілося знати, чекав мене Владислав під університетом чи ні. Адже чоловік говорив, що ми ще обов’язково зустрінемося. Втім, він не з’явився. Ні того дня, ні наступного. Начебто можна було видихнути з полегшенням, що той нахаба дав мені спокій. Однак я й сама до кінця не розуміла, що відчувала через ігнорування з його боку. 

— Доброго дня, Аліно, — раптом звернувся до мене якийсь незнайомий чоловік, що тримав у руках неймовірно красивий букет із рожевих, білих та фіолетових троянд у капелюшній коробці.

— Доброго, — промовила тихо, здивувавшись від того, що він назвав мене на ім’я. — Ми знайомі?

— Ні, — легенько  хмикнув він у відповідь. — Вам доставлення.