Розділ 8

Влад

— Владе, ти ж не забув взяти обручки? — схвильовано запитав у мене Павло, щойно я переступив поріг ресторану, в якому мало відбутися святкування його весілля.

Просканувавши друга уважним поглядом, я помітив, що він був сам не свій. Схоже, нервував страшенно. Постійно поправляв свого метелика на шиї, ніби той його душив. А ще не відводив очей від входу, нетерпляче чекаючи приїзду своєї нареченої. Так дивно було спостерігати за його кумедною поведінкою. Особливо враховуючи той факт, що зазвичай Павло поводився досить легковажно і безтурботно.

— Взяв. Вгамуйся, — заспокоїв друга, підбадьорливо поплескавши його по плечу. 

До запланованого початку церемонії залишалося менше ніж година. Поважні гості поступово прибували на своїх елітних автомобілях, а ідеально вишколені офіціанти закінчували останні приготування до пишного застілля. Павло з Валерією вирішили відсвяткувати весілля у вишуканому заміському ресторані, розміщеному поруч із лісом. Шикарний інтер’єр, гарний краєвид і неймовірна кількість живих квітів, що прикрашали кожен куточок цього закладу. Наречена наполягала на виїзній церемонії. Тож відкриту зону ресторану помпезно оформили під локацію для урочистості.

Для мене і ще одного нашого спільного друга, були відведені ролі свідків. Поглядаючи на Павла, котрий високо дер голову під час церемонії й гордовито тримав долоню своєї прекрасної нареченої, я подумки хмикнув і посміхнувся кутиками губ. Дивина та й годі, наскільки кохання здатне змінювати людей! Ще зовсім недавно Павло жодної спідниці не пропускав. Жінки були його слабкістю і водночас прокляттям. З жодною дівчиною він не зустрічався довше тижня. Однак познайомившись з Лєрою, різко вгамувався. Покірно прийняв жорсткі рамки, у які вона його поставила. Заради душевного спокою коханої, навіть вирішив продати свій клуб мені. Зробив усе можливе, щоб Лєра не зводила себе через ревнощі. Хоча, що там казати про Павла, якщо я й сам колись втратив голову від дівчини. Заради колишньої ладен був гори звернути. Немов божевільний, марив нею. Шкода, що тоді не розумів наскільки це все було даремно.

Після першого застілля, більшість чоловіків зібралася на відкритій терасі перед закладом. Хтось вирішив покурити, деякі прихопили із собою склянки з напоями, а інші просто спілкувалися на свіжому повітрі. Непомітно усі наші розмови перетекли у професійне річище. Якби не вишукані костюми, то складалося б враження, що ми з хлопцями зібралися тут на неформальну зустріч для перемовин про подальшу співпрацю.

Жіноча ж половина гостей проводила час зовсім по-іншому. Повернувшись до бенкетної зали, я помітив, що вони охоче витанцьовували під живий виступ вітчизняних артистів. Не усіх цих зірок я знав у обличчя, але з декількома навіть був знайомий особисто. Чув про ціну їхніх гонорарів, тож зауважив, що Павло добряче розщедрився на організацію свого весілля. 

Загалом святкування було непоганим. Однак під вечір я вже був не проти непомітно зникнути звідси. Мене чомусь, як на гріх, сьогодні не пробирало від випитого. Я постійно вештався без настрою і почувався не у своїй тарілці на цьому святі життя. Розшукавши Павла, вирішив попрощатися з ним і чухнути додому або у клуб.

— Вже тікаєш? — поцікавився друг, відразу ж зрозумівши з якою метою я його покликав.

— Ага. Поїду.

— Владе, купа незаміжніх дівчат навколо, а ти вперто усіх ігноруєш, — звернувся з легким наїздом Павло, проводжаючи мене до виходу. — Чому не обрав собі котрусь? Можливо, тоді б ти не поспішав так швидко покидати свято.

— Тут немає тієї, котра б могла мене зацікавити, — відказав коротко, сподіваючись, що Павло від мене відчепиться. Під час застілля я мимохідь окинув оком протилежну стать, і дійсно жодна з них мені не сподобалася.

— Чомусь я не здивований, — глузливо хмикнув друг і поглянув на мене осудливим поглядом. — Затримаєшся ще на кілька хвилин? Хотів би з тобою поговорити.

Зайнявши один зі столиків на порожній терасі, ми з Павлом всілися у зручних кріслах і попросили офіціанта принести випити. Чесно кажучи, я здогадувався про що друг збирався поговорити. Але, на диво, чомусь не пручався цій розмові.

— Еліна вийшла заміж і переїхала в Одесу зі своїм СБУ-шником, — тихо промовив Павло, першим розпочавши неприємну розмову.

— Знаю, — буркнув йому, слабо кивнувши. — І те, що вона вагітна від нього, теж знаю.

Якщо мій любий товариш думав, що відкриє мені Америку, то він помилився. Буравлячи його очима, я терпляче чекав, що ж Павло скаже далі. Чомусь не сумнівався, що почне повчати, що я маю забути Еліну. Змиритися, що вона обрала не мене. Можна подумати, що у мене був інший вибір.

— Не хотів казати цього раніше, Владе. Бо не знав помиритеся ви з Елі чи ні. Але зараз скажу, — загадково промовив чоловік, склавши перед собою руки в замок. — Я вважаю, що ваші стосунки були приречені з самого початку.

Здивовано піднявши брови, я окинув Павла ошелешеним поглядом. Ми з Еліною були разом довгих три роки. А виявляється весь цей час мій найкращий друг вважав, що наші стосунки не мали сенсу.

— Владе, я розумію тебе, чому ти так захопився Еліною. Вона шикарна жінка. Гарна, розумна, яскрава. Знає собі ціну. Але цього недостатньо для того, щоб ти був щасливий і знайшов поруч з нею свій спокій.

— Що ти маєш на увазі? — запитав я, відчуваючи, як в моєму тілі поступово наростало роздратування. Кожна згадка про колишню колупала в мені рану, яка ще досі до кінця не загоїлася.