Розділ 2

Аліна

Впродовж чергового навчального тижня, я перебувала у прекрасному настрої. Навіть величезні навантаження в університеті не могли його зіпсувати. Нещодавно у школі танцю я подружилася з однією дуже цікавою і талановитою дівчиною. Вона являлася своєрідною зіркою в нашому танцювальному колективі. Її техніка була просто неймовірною. Щоразу я спостерігала за Євою із неймовірним захопленням. Мріяла коли-небудь навчитися рухатися так само класно, як вона. Звісно ж, неабияк тішилася, що дівчина запропонувала дружити та запросила мене в п’ятницю піти до клубу разом з її друзями. 

Завершуючи свої збори, я схвильовано поглянула на відображення у дзеркалі. Впродовж двох годин робила вечірній макіяж та випрямляла волосся. В результаті залишилася задоволена своїми стараннями. Сьогодні я виглядала дуже симпатично. Мої очі виблискували в передчутті розваг, а радісна посмішка не сходила з вуст.

Щойно моє таксі зупинилося перед закладом, біля якого ми домовилися зустрітися, я миттю його впізнала. Одного разу я вже відпочивала в цьому клубі разом зі своєю сестрою. Здавалося б, незначний факт, але він додав мені трішки впевненості у собі. Зустрівшись біля входу з Євою та її друзями, я окинула їх зацікавленим поглядом, й мило посміхнулася. Обмінявшись короткими привітаннями, ми усі разом попрямували всередину та зайняли один зі столиків. Хлопці відразу ж замовили усім випивку та почали завзято розповідати якісь смішні історії. Однак я зловила себе на думці, що майже їх не слухала. Вся моя увага була прикута до танцмайданчика. Я очей з нього не зводила та не могла дочекатися моменту, коли піду туди. Ноги так і просилися танцювати. 

Кайфуючи під ритм бітів, я не відчувала втоми й зовсім не хотіла повертатися за столик. Щиро насолоджувалася кожною секундою, проведеною на танцмайданчику поряд з Євою. Зовсім не розуміла тих, кому було цікаво просидіти весь вечір, мов статуя, заливаючись алкоголем. Єдине, що змусило мене повернутися до компанії — це шалена спрага. Замовивши собі коктейль, я не поспішаючи насолоджувалася ним через соломинку. Однак вже за мить мій відпочинок несподівано зіпсували — охорона почала волочити усю нашу компанію в невідомому напрямку, називаючи дилерами та погрожуючи поліцією.

Не на жарт перелякавшись, я з усіх сил намагалася вирватися. Кричала, що це все жахлива помилка. Просила пояснити, що відбувається, але ніхто не поспішав мені відповідати. Лише зачинивши нас в якійсь кімнаті, охоронці сказали, що зафіксували на камерах, як мої друзі розповсюджували наркотики серед відвідувачів. Зрозумівши куди вляпалася, я спробувала довести, що не маю жодного відношення до їхньої діяльності. Але у відповідь почула лише глузливий сміх.

— Ну звісно.

— Відпустіть мене. Я не причетна, — повторювала я, мов мантру, гадки не маючи, як мені переконати цих твердолобих чоловіків у своїй невинуватості. 

Відразу ж подумала про сестру та її чоловіка. Була впевнена, що вони знайшли б спосіб врятувати мене в цій жахливій ситуації. Звісно, потім сестра з мене душу витрясла б за те, з ким я зв’язалася. Проте, цього разу на її допомогу я не могла розраховувати. Недавно Елі разом з чоловіком переїхала жити в інше місто. Та й до всього зараз вони відпочивали за кордоном. Я гадки не мала, що мені робити й до кого звернутися. Однак дуже вчасно мій мозок нагадав, що колись сестра знайомила мене з власником цього закладу.

— Дозвольте мені поговорити з Павлом. Я все йому поясню, — почала я благати своїх утримувачів, схопившись за цю ідею, мов чарівну соломинку.

— Яким ще Павлом? — розгублено запитав у мене якийсь лисий чоловік, що вочевидь був тут за старшого.

— Власником клубу. Ми знайомі.

— Оу… Не пощастило тобі, манюня. Тут вже інший власник, — протягнув він, знизавши плечима.

Хтозна чи варто було вірити йому. Можливо, цей чоловік просто мене обманював та не давав шансу довести свою невинуватість. Не бажаючи здаватися, я спробувала втекти, різко кинувшись до виходу. Однак все було марно. Один з охоронців міцно схопив мене за руки та утримував мертвою хваткою.

— Відпустіть. Не торкайтеся мене, — безпорадно кричала я, не припиняючи вириватись. Відчувала, що від його гидких та липких дотиків мене мало не вивертало.

— Що тут відбувається? — раптом почула чийсь вимогливий голос, що долинав від дверей. Злякано поглянула на незнайомого мені чоловіка і вмить завмерла. Він мав такий серйозний та суворий вигляд, що я чомусь інстинктивно вся стиснулася в грудку. Раділа лише, що в його присутності охоронець нарешті забрав від мене свої бридкі руки.

— Та ось, босе… Зловили дилерів, — відповів йому той самий лисий чоловік, який керував нашим затриманням. 

Після його звертання «босе» я переконалася, що мені все ж не збрехали — Павло дійсно більше не був власником цього клубу. Приречено опустивши очі, я остаточно усвідомила гірку правду — ніхто мені не допоможе. Зовсім скоро мене забере поліція, й хтозна-чим ця історія взагалі закінчиться. Швидше за все, мене відрахують з університету, а можливо, й судитимуть. Від страху та безсилля, моїми щоками почали стікати беззвучні сльози. Я страшенно картала себе, що погодилася піти в клуб з малознайомими людьми. Через них втрапила у величезну халепу, й тепер не знала, як вибратися. Еліна вб’є мене, коли про все дізнається. Вона стільки всього зробила, щоб забезпечити мені гідне майбутнє, а я усе зіпсувала.

Від нервового напруження моє тіло перейшло у якийсь незрозумілий стан. Я почувалася так, ніби загрузла в тумані чи своєрідному вакуумі. У мене паморочилася голова, заклало вуха, і до всього ще й мучила нудота. Хотілося заплющити очі та не бачити того, що відбувалося. А ще краще — перенестися у свою кімнату й ніколи більше звідти не виходити.