Я збирала сумку, але при цьому так хотілося залишитися. Мені буде бракувати всіх.
Я вийшла зі своєї кімнати й пішла в кімнату із запасами. Взяла пляшку води та на перекус — печиво «Марія». Поклала все в сумку.
У цей час у Єгора:
Він сидів на ліжку й думав, як передати записку. І тут Свят прокинувся й каже:
— О, доброго ранку, Єгор. Чому не спиш?
— Угу… не хочеться. — По обличчю Єгора було видно, що він не просто не хоче спати. Навпаки — щось трапилося, і Свят це помітив.
— По тобі видно, що щось сталося. Розповідай усе по порядку.
— Все ок, нічого не трапилось. Все добре.
На цьому їхня розмова закінчилася.
Усі вже прокинулися, всі повиходили. Мій батько зайшов до мене в кімнату. Я сиділа й гладила Персика, а біля мене була Луна. Він зайшов і побачив таку картину.
Я сиділа на ліжку, обіймала Луну, а поруч сидів песик, якого я гладила. Це виглядало так мило, що батько взяв телефон та сфотографував мене.
Після спалаху я подивилась у його бік, і він сказав:
— Уже пора, доню. Машина нас чекає. Йди скажи всім щось — і ми підемо.
— А обов’язково їхати? А як же мій брат?
— Він їде з нами, уже зібрав одяг. Ми вирушаємо до Франції. У Париж.
— Вау, це класно! Мій брат якраз туди й хотів. Добре, що він поїде з нами. Тоді я зараз вийду, почекай трішки.
— Добре. Даю тобі хвилину — і виходь.
— Добре.
Він вийшов…
Я встала та сильно-сильно обняла Луну й попросила її піклуватися про Персика.
Потім я вийшла. Там були всі — вони чекали, щоб провести мене в дорогу. Там був і мій брат Кирило. Він був такий радий їхати, що мені самій стало приємно.
До мене підходили і друзі, і вчителі. І тут підійшли Свят та Єгор.
— Ну що ж, гарної тобі дороги, Анастасіє, — сказав Свят.
Єгор стояв трохи осторонь, але потім підійшов і сказав:
— Ем… я не знаю, що сказати, але скажу ось що: гарної тобі поїздки. І тримай… відкрий, коли вже приїдеш туди, куди ти їдеш.
— Дякую вам. Добре, Єгор, відкрию й подивлюся, що там.
У цей момент мене покликав батько, і я разом із Кирилом пішла до виходу.
І от почалося нове життя.