Підвал в якому билися серця
Глава 11. Десь у душі
Я сиділа в своїй кімнаті й почала писати книгу. Книгу про тяжке становище під час війни. Це для мене дуже болюча тема… але я пишу. Персик спала в мене на колінах. Я час від часу пестила її по голівці.
У цей час двері укриття відчинилися…
Зайшов він — чоловік у маскувальному костюмі. Це був батько. Він ніс із собою велику торбу. У ній були ліки, одяг, ковдри та іграшки для малечі.
Він попрямував до Наталії Миколаївни. І сказав:
— Візьміть звідси ліки, я піду дати їх Анастасії. До речі, вона виходила? — з хвилюванням у голосі.
— Так, виходила, але потім знову повернулася до себе, — відповіла вона.
Він взяв бляшанку з водою та ліки й пішов до моєї кімнати.
Я сиділа і писала книгу — першу главу, другу, третю… І тут почула стукіт у двері. Вони відчинилися, і я побачила свого батька. Я не хотіла з ним говорити, але коли він подав мені воду й ліки, я подякувала. Більше нічого не сказала. Але він не поспішав іти.
— Доню, як ти себе почуваєш? Може, щось тобі принести?
Я похитала головою й поглядом показала на двері. Цим я дала зрозуміти, що хочу залишитися наодинці.
Він усе зрозумів. Не хотів іти, але врешті пішов.
Коли він вийшов, Єгор запитав:
— Як вона?
Батько мовчав…
#273 в Фантастика
#81 в Бойова фантастика
Відредаговано: 28.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
