Підвал в якому билися серця
Глава 9. Хвора, але не сама
Увечері я почувалася погано, але нікому нічого не сказала. Біля мене спала цуценя, маленька дівчинка. Я досі не знала, як її назвати. У мене було два варіанти: Персик і Білка. Обидва милі… І як обрати?
Коли настав ранок, усі вже прокинулись, розмовляли, щось робили… лише я ще спала. Мій тато досі залишався з нами. Він казав, що не покине мене і все одно забере, коли буде безпечно.
Коли настала 16:00, він почав хвилюватися — я не виходила, не відповідала, не їла. Він підійшов до дверей кімнати, обережно їх відчинив — і побачив, як я сплю, згорнувшись під ковдрою.
Він підійшов ближче, поклав руку мені на лоба — і завмер.
— Жар… — прошепотів він сам до себе. — Доню…
Він одразу пішов до моєї класної керівниці Наталії Миколаївни. Зайшов у її куток укриття і з тривогою сказав:
— У моєї доньки гарячка. Саме тому вона й не вставала.
— Хм… У нас є трохи ліків від температури. Треба подивитися… Завдяки їй у нас тепер багато всього — вона ж добуває їжу й воду.
— Добре, давайте подивимось. Може, ліки ще є… А може, доведеться йти назовні…
Вони разом рушили до запасів, мовчки, з надією і тривогою.
А я все ще спала. Поруч тулилась цуценя, яка легенько поскулила, відчуваючи, що щось не так. Я обіймала її уві сні, ніби шукала в ній опору…
#368 в Фантастика
#113 в Бойова фантастика
Відредаговано: 06.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
