Пролог

…Ви коли небудь помічали, що у глибокій темряві звуки раптово починають лунати набагато гучніше, ніби хтось спеціально крутить ручку на імпровізованому перемикачі? Каплі конденсату, падаючі з холодних труб на брудну, кам’яну підлогу, завивання вітру, який пробивається із старезної вентиляційної шахти, і кроки… Його кроки ставали дедалі важчими і повільно наближались до того місця, де причаївся Ігор. Поступ чоловіка звучав методично і твердо, так, ніби він провів тут, у підвалі, достатньо багато часу, щоб впевнено орієнтуватись у суцільній темряві.

Ігор закрив долонею рота – йому раптом здалося, що він занадто голосно дихає. У горлі застрягла мокрота, зрадницьки змушуючи чоловіка прокашлятись. Зціпивши зуби, він проковтнув усе те, що перетворювало його дихання на якийсь дивний утробних хрип. У роті зразу стало кисло, так, наче він щойно облизав соковиту лимонну дольку. Холодний піт заливав очі, стікав по щоках та ховався десь між волосками його ще нещодавно охайної бороди.

Нічого не залишалось крім того, щоб обережно задкувати в сторону незнайомого проходу, надіючись не перечепитись об щось, що може приховувати темрява. Тримаючись руками за мокрі труби, Ігор щосили намагався не втратити орієнтацію у просторі і не гепнутись на брудну підлогу.

Кроки переслідувача, бувало, на мить замовкали, ніби чоловік намагався роздивитись щось у темряві або просто прислуховувався до тутешніх звуків, проте ненадовго – тупіт відновлювався, звучавши, як раніше – впевнено і якось по-своєму ритмічно. Здавалось, він насолоджувався моментом, уявляючи до смерті переляканого Ігоря, ковтаючого слину десь у темному куті підвалу.

 – «Що йому від мене треба?» – подумав інспектор, наосліп намагаючись прокласти собі шлях углиб проходу. – «Маячня якась».

Можливо, переслідувач вважав, що Ігор знайшов те, що йому бачити не варто? Однак, яку саме таємницю він так пильно оберігає, щоб буквально вчинити замах на помічника депутата? Знаючи, що його, Ігоря, шукатимуть… А, може це все було просто якимось дурнуватим жартом?

Позадкувавши ще декілька метрів углиб проходу, чоловік натикнувся спиною на чергові непримітні двері і відчув шкірою сильний протяг що віяв з тої сторони. Інстинктивно натиснув на ручку, і двері відчинились з тихим клацанням, яке здалося Ігорю оглушливим, схожим на звук падіння масивного предмета на тверду підлогу. Кроки переслідувача одразу ж вщухли, а тоді почали невблаганно приближатись. Ще мить, і його руки схоплять інспектора, а тоді…

Рвучко заскочивши в кімнату, чоловік на мить оторопів від побаченого, проте дивуватись і аналізувати ситуацію, в якій він опинився, часу не було. Ніяк не встигаючи підперти чимось двері, Ігор, керуючись інстинктами, нирнув у темний кут між стіною і якоюсь шафою і затамував подих – у його голові лише зараз починали збиратися частини цієї головоломки, проявляючи жахливу картину того, що відбувається у цій школі. Проте, чи буде у нього можливість поділитися нею хоч з кимось? Чи, що ймовірно, для цього вже було занадто пізно…