Підтверджую вибір Долі!

    О, ні, тільки не це!

У розпачі дивилась я на кахель, де дизайнер на ім’я «Криворука Ксюха» розкидав живописними купками олів’є. Велика, і вже порожня. миска, подзвякуючи, зробила коло по підлозі і очікувально зупинилася коло моїх ніг.

Тільки не це! Без олів’є Нового року не буває! У моїй голові чітко висвітилась думка: не буде цієї традиційної страви - і Новий рік не наступить. А сьогодні ми вперше з моїм майже нареченим зустрічаємо свято разом, наодинці. І без олів’є?

Поквапом почала прибиратися, ніби у лихоманці перераховуючи в голові: майонез ще є, картоплю та яйця зварити встигну, замість вишуканого м’ясця, яке так ретельно обдирала з варених перепелів, «вкраду» трохи ковбаси зі святкового столу. Маринованих огірочків ще повна банка. Зелений горошок…

Чого нема - того нема. А без горошку - то не олів’є. Мені б вже не тазок - маленьку мисочку! І Ігорьок ось-ось прийде… Рішуче підхопила пакет зі сміттям і теплу куртку. До найближчого супермаркету рукою подати, збігаю, встигну. І я, хряпнувши дверима, пострибала сходами униз.

Надвечір приморозило, денні калюжі перетворилися у ковзалки, і я то бігла, то їхала повз сусідній дев’ятиповерховий будинок, повз непрацюючий вже з півроку ресторан «Мрія», що сумно дивився на світ порожніми темними вікнами, повз перукарню - до супермаркету. Рідкі покупці тинялися торгівельною залою, я знайшла такий необхідним мені зелений горошок, розплатилася на касі, похапцем сунула бляшанку у пакет і рвонула додому.

На слизькому порозі мало не розтягнулася, бо в кишені задзенькотів смартфон. Не зупиняючись, витягла слухавку. Звісно, Ігорьок. Мабуть, вже прийшов, а мене немає.

- Альо, любий! Гадаю, ти вже чекаєш коло дверей? Не турбуйся, мені довелось до маркету збігати, буду через пару хвилинок…

- Стій, Ксюхо, не торохти. Я хотів попередити, що не зможу сьогодні прийти до тебе…

- Що-о?..  - Заява була неочікуваною, мов снігопад під Новий рік.

- Розумієш, мені квиток перепав на одну круту вечірку. У Льошика плани змінилися, і він мені свій віддав. Тссс, Ксюхо, нічого не кажи. Там бої без правил проводять, чоловічі розваги. Квитків, практично, не дістати, я такий щасливий!.. А ти піди до котроїсь із подруг Новий рік зустріти, у тебе ж їх повно, мала…

Я зупинилась і сунула смартфон до кишені. Ігорьок ще щось там бовкав, та я вже не слухала. Небо впало на землю.

Відмовитись від зустрічі Нового року разом із коханою заради якоїсь  хлоп’ячої вечірки? Ні, від зустрічі з коханою не відмовляються. Отже, до мене йому байдуже. Отже, і мені повинно бути байдуже… На очі навернулися сльози. Це все кляте олів’є. Хоча, у чому воно винне? Навпаки. Маленькі неприємності завжди попереджають про наближення великих.

Перші сніжинки, лапаті, пухнасті, почали зриватись з нічного неба. Я підняла очі угору і закричала у небеса:

- Хіба я багато прошу?! Зустріти Новий рік з тим, для кого це щось значить, і… просто бути щасливою!..

Ресторан «Мрія» дивився на мене порожніми зіницями вікон. А мені враз стало так боляче, що захотілося жбурнути бляшанку із зеленим горошком куди подалі, бажано у лоба Ігорьочку. Я замахнулася пакетом, і…

Декому достатньо вискочити до супермаркету за баночкою горошку, щоб провалитися у кролячу нору. А у декого кроляча нора просто відкривається перед носом.

Повітря попереду замиготіло, і на сходах, що вели до зачиненого ресторану, нізвідки з’явився якийсь навіжений. Кілька великих кроків-стрибків у мій бік - і таки пакетом із жерстяною бляшанкою я вцілила йому по лобі. Падаючи, незнайомець ухопився за мою куртку, і в результаті ми разом впали у кущі обабіч тротуару.

Вибралися брудні, злі і дещо шоковані. Тільки зараз я змогла роздивитись того навіженого. Це був юнак у дивній одежі. Великий пухкий светр, добре, хоч не з оленями, і поверх тепла картата кофтина, занадто яскрава. Каштанове волосся стовбурчилось угору, мов голки у зляканого їжачка.

- Божевільний… - прошепотіла я.

У голові ламалися мізки, намагаючись логічно пояснити появу юнака нізвідки, і не мали успіху. Тут ми вийшли під світло ліхтаря і я заціпеніла.

- Ігоре?

Юнак був схожий на мого… вже колишнього, і одночасно несхожий.

- Гоша, - поправив мене юнак, вдивляючись в моє обличчя. - Та й ти, бачу, не Оксана.

- По паспорту Оксана, - почала пояснювати невідомо нащо, - але всі звуть мене Ксюхою.

- Краще вже Ксюшею! - Гоша посміхнувся, і я впевнилась, що на Ігоря він лише схожий. Зовсім інший вираз обличчя, інша посмішка, інший погляд.

- І чому це трапилось саме зі мною? - потер юнак гулю на лобі.

- Я не хотіла тебе вдарити! Звідки ти, взагалі, узявся?

- Досі не зрозуміла, Ксюшо? Я з паралельного.

- З паралельного потоку в універі? - я насупилась, намагаючись пригадати.

- З паралельного світу.

- Неправда! Ти говориш українською!

- І що не так? Перед настанням Нового року якраз межі стираються… А паралельні світи, які знаходяться поруч, мало чим відрізняються.