Епілог

У кімнату Кела, без стуку і попередження, зайшов сам герцог Дефолін. Це, саме по собі, було приводом для безмежного здивування.

— Сиди, я ненадовго, — махнув він рукою, дивлячись на сина зверху вниз.

Кел зціпив зуби так, що побіліли губи. Він не пам’ятав, коли востаннє його світлість дозволяв сидіти в його присутності. І це не віщувало нічого доброго.

— Соля перекупили. Тепер він під клятвою і буде вірним Паморію, — піднявши брови, він подивився на Кела крижаним поглядом, в очікуванні виправдань.

— Вплив короля, навіть людського, все одно більший, ніж вплив і можливості ельфійського герцога, — коротко пояснив той. — У Сольваліона був простий вибір — страта або служба.

Старший Дефолін кивнув.

— Тому ти виправиш цей прорахунок. Знайди той фоліант, який не зміг перехопити Соль.

Кел нахмурився і потер підборіддя.

— До чого це? Я дізнався, який рід передав його Темному, негайно потрібно братися за них, а не шукати якусь книжку.

Кел, знаючи свого батька, не поспішав розповідати, що фоліант уже у нього.. і не дарма.

— Не будь наївним. Магія темряви рідкісна, але той темний — не єдиний у світі. У кого будуть знання ритуалу — той буде правити не лише ельфами, а й усім світом, — без емоційним голосом відповів герцог-старший.

Шкіра Кела вкрилася сиротами, але він отримав наказ і зобов’язаний його виконати, попри власну незгоду. І це після розмови про довіру з Лізет. Іронічно.

Все, що він зараз міг — відстрочити прийняття рішення.

— Я почну пошук негайно, — Кел встав з крісла, натякаючи на зайнятість.

Герцог, наостанок окинувши сина льодяним поглядом, вийшов, знехтувавши відповіддю.

***

Одночасно з приходом гостя до Кела — у кімнату Лізет влетів Крікс.

— Йдемо, він тебе ще раз викликає, — стривожено прошепотів їй верус.

— Не до добра це, — білявка різко підхопилася і звела брови, намагаючись вгадати причину.

Про розрив заручин ще ніхто не знає. А нічого іншого на думку не спадало, ніби все обговорили. Це серйозно тривожило, та легше було все дізнатися на місці.

Але те, який наказ вона отримала від батька, виштовхнуло тверду землю з-під її ніг.

— Що потрібно зробити? — перепитала вона, з жахом розуміючи, що Кел був повністю правий у своїй недовірі.

— Забрати для нашого королівства фоліант у кого б він не був, — повторив король, обдавши її суворим поглядом, доповнив: — викрасти, вбити, якщо потрібно, але — забрати.

Лізет судомно намагалася знайти вихід з цієї пастки.

— Кріксе, ти точно не знайшов його в ритуальній залі?

Верус заперечувально похитав головою.

— А якщо його першим знайшов ельф? Ти ж сам домовився з герцогом про заручини! Його, що, теж вбити, якщо доведеться?

Паморій зітхнув, дивлячись на вагання дочки.

— Лізет.. заручини тепер не найважливіше. Будь-хто, заволодівши фоліантом — поставить інші королівства на коліна, — він зробив паузу, щоб до неї дійшло наскільки важливі знання у тій книзі. — До того ж, ти сама обрала для себе таку долю, я попереджав, що якщо бажаєш поваги і самостійності — знижки на родинні зв’язки не буде. І, незважаючи на це, я би віддав цей наказ іншому підлеглому, якби цей хтось існував. Але, найближче до ймовірних цілей — лише ти.

Вона по його твердому тону зрозуміла, що викрутитися не вийде. Принцеса вже давно не романтизувала службу, але це.. вперше за життя у неї з’явився хтось близький, окрім Крікса.

— Я найближче, бо вони мені довіряють! — з відчаєм вигукнула Лізет.

— Так.

Це слово впало між ними, розставляючи всі крапки. Памор давно зрозумів ціну влади, а ось Лізет ще доведеться прийняти її.

За звичкою, начепивши льодяну маску на обличчя, Лізет коротко вклонилася і пішла до виходу дерев’яною ходою. Час зборів речей в таверні Граха, якраз всі зберуться там.

— Кріксе.. лети вперед, може дізнаєшся, де саме бісів фоліант.

— І що ти будеш робити, коли дізнаєшся у кого він?

Вона лише хитнула кілька разів головою в сторони, ледве стримуючи злі сльози від несправедливості й внутрішньою незгодою з наказом. Як діятиме далі, вона навіть сама не знала.

***

В таверні було тихо, як завжди в обідній час. Лише колишні гравці збірної зібралися внизу з речами, які захаращували столи, поки вони збирали і розкладали по кишенях сумок різні дрібниці.

Найбільше, магічному віснику, який влетів йому в руки — здивувався Грах. Їхня раса не користувалася таким листуванням, тролі єдині були повністю позбавлені магії, тому це було дорого і не мало особливого попиту. За його вісником, у вікно різко залетів інший конверт і впав у руки Рудена, мало не врізавшись на шляху в обличчя ельфа. Той ледве встиг відскочити з траєкторії розкидавши сумки зі столу.

Коли Грах прочитав коротке послання від самого короля тролів, різко підняв погляд на Рудена. Він також дочитав послання і тепер напружено дивився на Граха.

Але, помітивши, що не лише вони застигли, перевели погляди в центр зали. Там стояли один проти одного принцеса з ельфом і якраз піднімали погляди від розхристаної сумки на підлозі між ними. Звідки випали не лише речі, а і книга в чорній шкіряній обкладинці. Лізет, риси обличчя якої загострилися, коротко та якось зло запитала Кела:

— Знаєш мій наказ?

— Думаю, такий же, як і мій, — чесно відповів ельф, напружено поклавши руку на ефес меча.

Руден підійшов ближче.

— Як і мій.

Грах стиснув величезні руки в кулаки і, з погрозою в голосі, звернувся до всіх:

— Мені також прилетіло. Але, я правильно розумію? Цей фоліант хочуть отримати всі королівства, тому що в ньому описаний темний ритуал відбору сили у фей? Які будуть помирати на жертовних каменях сотнями?

Збоку майбутніх суперників, які стояли навколо фоліанта, щось яскраво засвітилося. Чотири голови одночасно повернулися на сяйво. Там стояла Лірель, із жахом в очах, в яких почали збиратися сльози, дивилася на Граха, потім по черзі на кожного з них. З її рук злітали іскри магії, яку вона стримувала, навіть у такій ситуації.