Розділ 23. Майбутнє і минуле

Лізет зацікавлено схилила голову до плеча.

— Поговоримо, чому б і ні?

Кел різко розвернувся до неї спиною і пішов у напрямку готельних кімнат, лише хмуро кинув їй через плече:

— Йди за мною.

Ельф не побачив, як хитра посмішка промайнула губами принцеси. А коли дійшли до виділених йому кімнат — вона виглядала як завжди, зібрано і спокійно. Кел підійшов до відчиненого вікна і зробив глибокий вдих прохолодного повітря, щоб заспокоїтися. Лише після цього повернувся і спершись на підвіконня, задумливо обвів поглядом її вбрання.

— Для чого ти збрехала? — він почав було свій допит, але забув, що принцеса — не злочинець.

— Про що саме? — рівним тоном уточнила вона.

Кела, від відсутності навіть натяку на провину в її голосі, прорвало:

— Тобто є ще якась брехня, крім того, що ти вдавала з себе іншу особистість.. причому чотири різні особистості! За кілька тижнів!

Лізет також вивів з себе його тон, ніби він мав право її відчитувати.

— А ти цього уникнув? То де твоя чванливість? Що з ельфійським етикетом? А з навиками бою? Сам де навчався, м?

— В Гретці, люба Аполізетія!

— О! — із захопленням вигукнула вона.

Він втомлено похитав головою і розчаровано подивився на неї.

— Не просто «О»! Я б сприйняв краще будь-яку іншу брехню.. але це.. я прекрасно знаю, які порядки там царюють.. а ще, наскільки гарно там навчають виконувати накази командира попри всі емоції і здоровий глузд. Ти — ненадійний союзник.

Лізет нахмурилася. Такої реакції вона не очікувала, тому швидко зорієнтуватися в його намірах не змогла.

— Ти також там навчався. Не розумію проблеми.

— Так. Навчався, і також маю білий колір форми. Тому знаю, чого це коштувало. Але.. собі я можу довіряти, а ось тобі тепер — ні.

— І що це означає?

— Що заручини розірвані. Не хочу одного разу прокинутися і побачити тебе над собою, із занесеним кинджалом.

Лізет задихнулася від обурення, підійшла до напруженого Кела впритул і отруйно прошепотіла йому в обличчя:

— Ти був би найщасливішим ельфом на світі, якби побачив мене над собою, але слабаку таке не світить!

Поставивши крапку в їх розмові, вона розгніваною фурією вилетіла за двері. Кел судомно видихнув, засумнівавшись на мить в своїх діях. Але ні, недовіра в найближчому колі ще гірше, ніж холод.

***

Тим часом, у головній залі готелю, перемовини добігали кінця. Соль полегшено притулився до дверей, через які щойно вийшов — план спрацював. Він — живий, здоровий, з більшою владою в руках, ніж до входу туди. Ось тільки під клятвою роботи на корону і з нав’язаними зобов’язаннями щодо зради поплічників, але йому не звикати. Кивнувши охоронцям короля, які не квапили його, лише розуміюче перезирнулися — пішов геть. Поки що король в гарному настрої, але хто тих монарших осіб знає.

Всередині зали залишилися лише Фая, король та декілька людей із супроводу монарха стояло біля стін, очікуючи його рішення щодо феї.

Памор, нахмурившись, деякий час мовчки розглядав Фаю. Потім поставив завісу тиші і цинічно усміхнувшись, запитав:

— Ти задоволена? Цього ти хотіла, коли втікала від мене?

Вона гмикнула, анітрохи не змінився за двадцять років.

— Звісно задоволена! Я ж все життя мріяла потрапити у полон до клятого темного мага! І не тобі дорікати мені втечею, тобі потрібні були спадкоємці.. та й недовго ти горював, величносте, — їдко промовила Фая.

— Бо не зміг тебе вчасно знайти! І так, у мене були обов’язки, Фає. Але тепер.. — він трохи помовчав перед тим, як озвучити її майбутнє, — ..ми повернемося до столиці разом. Майже всі твої підопічні — там. І я.

— А зараз що, королівські обов’язки закінчилися?

— Ні.

— Отож. Я і так королева, двічі! Нахіба мені ще й твої проблеми вирішувати?!

— Уже не двічі. До того ж, які мої проблеми?! Я сам чудово все вирішую.. заміна підросла..

Він знав, чим її заманити. Йому доповіли, що райдужна відчула першим з майбутнього рою — троля, що її підтримував, тому переможно посміхнувся:

— Та й невже залишиш без нагляду новонароджену Ройову?

— Та йди ти!

— А і піду! Тільки разом з тобою. Перестань Фає, змінивши колір сукні на протилежний — ти все одно не стала серйозно мститися, я ж бо ще живий, — широко посміхнувся Памор. — Тож ти все ще кохаєш мене.

— П-ф-ф.. навіть не згадала тебе ні разу за ці роки, — відсторонено відповіла Фая.

— Та невже? А Ігри закрити хотіла не тому, що це моя найулюбленіша розвага?

— Та ні.. приїжджають всілякі.. сміття розкидають.. траву топчуть..

Памор дивився на неї, і ніяк не міг стерти посмішку ідіота з обличчя. Якби в минулому вона не втекла через той клятий королівський обов’язок мати спадкоємців — вони б ніколи не розлучилися. Своїх Гарела і Лізет він любив, з їх покійною матір’ю у них була взаємна повага, але кохання.. воно було лише одне. Те, що стоїть зараз навпроти з єхидною усмішкою і нахабно запевняє, що він нічого не значив у її житті.

— То мені доведеться одягати на тебе кайданки і силоміць забирати з собою? — поцікавився він.

— О-о-у ні, Величносте! — вона грайливо махнула рукою. — Залиште такі ігри на десерт, я дійсно не можу покинути Лірель — тож сама поїду.

— Чудово, — король здивовано підняв брови.

Вона завжди була гостра на язичок, але все ж досить затиснутою в рамки етикету. А зараз.. один її погляд робив сидіння на троні не зовсім зручним. Ще й з кайданками щось вміє.. гм..

З мрійливого стану його вирвав серйозний тон її голосу:

— Але зараз мені дійсно потрібно з райдужною поговорити, невідомо чи стабільна вона. Тож прошу мене вибачити.

Зробивши плавний реверанс, не стримала смішливого вогнику в очах, при погляді на спроби Памора всістися зручніше і повернутися боком.

— Йди швидше.. — ледве чутно прошипів він, трохи нахилившись вперед і окинув її хижим поглядом.