Розділ 22. Король

На узліссі, біля Санера, зупинився королівський кортеж. У віконце найбільшої карети постукав охоронець в червоному мундирі, а ось звернувся до людини всередині — розпорядник:

— Ваша величносте, ми під’їхали до Санера.

Дверці відчинилися і на тракт зістрибнув піджарий і жилистий як скелелаз чоловік середнього віку. Одягнений в чорний дорожній костюм, в руках чорні теки. Єдиною світлою плямою в образі було русе волосся з сідиною на скронях і очі. Його чіпкий погляд світло-блакитних очей, ковзнувши по оточенню мов гостре лезо, зупинився на розпоряднику.

— І що, Фар? Ось скажи, тобі приносить задоволення змушувати короля одягатися як тобі заманеться?

Пухкий, франтувато одягнений, чоловік зробив крок назад і схилився в поклоні:

— Ніяк ні, ваша величносте. Це не мої забаганки, а лише етикет..

«Вами ж і створений», загрозливо повисло в повітрі недоказане. Лише тому король, змирившись, різко махнув рукою.

— Давай в карету ті ганчірки й одразу рушаймо. Переодягнуся на шляху.

Заскочивши всередину, він зробив останню заплановану справу — черконув декілька слів і відіслав магічного вісника.

***

Магічний вісник впав у руку Лізет в «найзручніший» момент. Вона саме відбивала атаку мечем однією рукою, коли в другу влетів конверт з королівською печаткою.

— Та щоб тебе!

— Я прикрию, — кинув їй Кел і закрив спиною від суперника.

Грах уже був у строю, після зцілення, тож також прикрив її з іншого боку. Лізет відійшла поближче до смолоскипа на стіні й зламала печатку. На невеликій картці було написано лише декілька слів: «Прибуття через годину». Вона підняла очі на бій, який хоч і завершувався, але звідси до «Королівських апартаментів», без коней, мінімум півтори години ходьби. Доведеться бігти.

— Демони!

— Що сталося? — запитав Крікс, відволікаючись на мить від створення ілюзій перед очами ворожих магів.

— Пампушечка.. — на межі чутності прошепотіла вона.

— ЩО? Коли?!— заверещав Крікс.

— Через годину..

Верус різко підхопився і в паніці влетів у саму гущу бою, б’ючи крилами по обличчям ворогів і створюючи неймовірний хаос.

— Хлопці! Би-и-й їх!

За цим відчайдушним криком залишки ворожих магів скрутили повітряні батоги, завершуючи бій. З-за спин пролунав напружений голос Грега:

— Бадьоро у вас тут.

Верус полегшено видихнув.

— О-о, дякувати деміургам! Далі впораєтеся? — запитав у Граха.

Той лише кивнув.

— Лізет, Келе! Ноги в руки і бігом до центру.

— Що за поспіх? — здивовано запитав ельф.

— Думаю, якщо король майже в місті, то і твій десь неподалік.

Блондин вилаявся і подав руку Лізет.

— Бігом, я намагатимусь відволікти його наскільки зможу, — крикнув Крікс уже на льоту.

Коли спітнілі, забруднені землею, павутиною, кров’ю і трохи побиті Лізет з Келом добігли до найдорожчого готелю Санера — той уже гудів як розворушений вулик. Кел зміг зупинитися за рогом, а ось Лізет він впіймав і притримав, бо та набрала таку швидкість, що не змогла б вчасно зупинитися. Вони обережно визирнули з-за кута готелю. Його величність, з супроводом і помпою, саме заходив через парадний вхід. Лізет стисла кулаки.

— Мені гаплик, — знервовано прошепотіла Лізет.

Кел запропонував:

— Мого ще не видно, тож може підтримати, зайти з тобою?

— Ні, так буде ще гірше.

З бокового входу вилетів Крікс.

— Ти вже тут, — зрадів він, — ходімо хутчіше, він чекає в головній залі.

— ТАК? — вказала на свій зовнішній вигляд принцеса.

— На переодягання немає часу, до того ж, він сказав, що це буде «вступна бесіда»..

— О демони.. ну що ж.

Вона вольовим зусиллям вирівняла дихання, виправила поставу, підняла підборіддя і увійшла всередину так, як і має заходити принцеса — навіть якщо виглядає гірше за жебрака.

У головному залі готелю, на кріслі підозріло схожому на трон, розслаблено сидів його величність Паморій Веріол. «Та він же в сказі..», — Лізет на ходу зчитала його настрій і також одягла звичну маску незворушності.

Як тільки вони з Кріксом підійшли, король махнув двом охоронцям на двері. Ледве вони за ними зачинилися, він повернув на пальці перстень-глушилку і вибухнув рухом і обуреним тоном:

— Це як розуміти? Як можна було просрати всі цілі?! Мені надходять такі звіти, що волосся дибки стає!

Він енергійно заходив, почав розмахувати руками, періодично тицяючи пальцем в Лізет, навколо мальовничо розліталася слина. Нічого нового, принцеса знала, що це варто просто перечекати.

— Фоліант у бандитів! Їх дії — неперевірені! Зрив феї! Напад на члена королівської сім’ї! Інкогніто — розкрито! Некроманти знову на шляху до опали! Ігри — без фіналу! Гроші зі скарбниці — на відшкодування збитків!

Він зробив паузу, щоб продовжити список, але дочка встигла доторкнутися до його руки і промовити:

— Зате всі живі.

Той важко впав у крісло, видихнув і втомлено потер очі рукою.

— Точно? — вже спокійно запитав той.

Лізет зробила улюблену поправку Етієна:

— НАШІ всі живі..

Король гмикнув і повернув голову до колони, за якою стирчав один чорний хвіст.

— Виходь давай, я прокричався, — позвав він Крікса. — Тепер коротко й по суті, звітуйте.

Принцеса з Кріксом вклалися в п’ять хвилин, доповнюючи звіти один одного. Почувши, що один, тобто одна з бандитів, не така вже й злодійка, і стала наставницею райдужної, він так зухвало і щиро посміхнувся, що у Лізет з Кріксом очі полізли на лоб. Такого вони ще не бачили, тому обережно перезирнулися. Але не достатньо обережно..

— Не зиркайте, не ваша справа, — відрізав Памор і повернувся до справ. — Те що фею з темним принесуть з печер одразу сюди — я зрозумів. А де зараз третій?

— У такий час він зазвичай в «Башті розваг». Але, не здивуюся, якщо він сам прийде сюди, — промовив Крікс. — Він достатньо хитрий і підлий, щоб спробувати здати своїх напарників раніше, ніж це зроблять вони з ним.