Розділ 21. Рятувальна операція

Сонце повільно наближалося до горизонту, а Грах дивився, як ельф перевіряє готовність команди. Зараз він зачитував список того, що може знадобитись у бою і подавав названі речі Лірель, яка закидала в просторову кишеню найнеочікуваніші речі. Навіть діжку з водою закинули і декілька мішечків насіння рослин для ельфа.

Двері таверни скрипнули і на порозі з’явився Грегорі. Грах насупився.

— Ти чого приперся? Я ж сказав, малим там нічого робити!

— Так вже й нічого! — обурився маг. — Я ж не кину їх у бій, але вони можуть допомогти в підтримці!

— Ні!

— Граху.. банди все більше тиснуть на малечу, змушуючи працювати на них. Потрібно дати їм відсіч, навіть Нарза нас відпустила!

Грах підняв брови:

— Серйозно?

— Так. З умовою, звісно, що вони не полізуть у саму гущу подій, а будуть робити те, що найбільше вміють: пакостити на відстані, — Грегорі криво посміхнувся, на що троль гмикнув.

Так, це йому було знайомо.

— Ну що ж, — повернувся троль до п’ятірки, яка з цікавістю роздивлялася Грегорі. — Знайомтесь заново: Грегорі, вчитель з магії для безпритульних, і дякуючи матері Нарзі — з оновленим характером. З оновленим же, а, Грегу?

— Без сумнівів, — щиро посміхнувся той.

Всі здивовано розглядали молодого чоловіка з впевненою осанкою і серйозним поглядом.

— І це за декілька тижнів? — з сумнівом промовив Кел.

— Ти також дуже змінився, — повернув йому підозрілий погляд Грегорі і підколов, — тобі вже тут не смердить?

— Гм.. внюхався якось.

Грегорі не стримав смішок, але одразу ж додав:

— Я не підведу. Малі вже дещо вміють, ми будемо в тилу, зі стріх прикривати.

— Не завадить. Може й не знадобиться, але якщо все ж..

— Так, я розумію.

З лавки в кутку встав похмурий Етієн.

— Тоді і я можу бути лише у розвідці, — звернувся він до Лізет.

Вона йому заборонила йти з ними, коли некромант дізнався, що відбувається і захотів доєднатися.

— Ні, Етієне. Ми ще не знаємо, як нам відгукнеться твій зрив на полігоні. Хочеш, щоб відновилися гоніння на некромантів?

Етієн побілів від люті й зціпив зуби, щоб не бовкнути зайвого. Але все ж сказав:

— Це несправедливо..

Лізет хитнула головою, погоджуючись:

— Так, це несправедливо. Але ти залишишся в таверні, вийдеш лише в крайньому разі. І виключно до «Королівських апартаментів» — звітуватимеш королю, якщо ми не повернемося до ранку.

***

Місто тонуло у сутінках і тиші, в нутрощах не прийнято було прогулюватися після заходу сонця. Тож команда, з Грахом на чолі, який вказував найкоротші шляхи — швидко пройшла небезпечний район і обійшла освітлений центр міста по колу. За ними по стріхах йшли хлопці Грега, а по тіньових боках — поплічники троля, прикриваючи від нападу з провулків.

Коли наблизилися до площі, на якій зник з поля зору Адон — Лірель розгублено зупинилася.

— Зв’язок веде під землю, — невпевнено вказала вона напрямок.

В одному з безлічі провулків за площею — нитка дійсно зникала просто в бруківці.

— Я чув, що під Санером є підземні закинуті будівлі, — задумливо промовив Грах, — але де входи не знаю.

— Шукайте вхід, — Кел першим підійшов до глухої стіни будинку і почав промацувати кожен камінець. Інші, розділившись, також шукали будь-який натяк на прихований важіль чи лаз.

— Є! — звісно, вхід в підземелля першим знайшов Руден.

Магії у нього не було, але у гномів особлива інтуїція на визначення напрямків чи можливих входів-виходів під землю. Тож через мить перед ними з’явився чорний провал у підземелля. Принцеса нервово сіпнула плечем, не любила вона замкнуті приміщення.

— Лірель, потрібні смолоскипи.

— Тримайте, — фея спочатку споро дістала всі десять.

— Ні, — Кел нахмурено дивився на вхід, — давай поки що один, і не підпалюй поки що. Рудене, ти добре орієнтуєшся в такій темряві?

— Краще, ніж на поверхні. Але й для мене потрібен час, щоб очі звикли.

— Тоді зачекаємо, ти будеш йти першим, смолоскип не запалюємо. Ми з таким освітленням станемо чудовою мішенню, якщо тут є охорона. Лірель, ти міцно триматимешся за плече Рудена, направлятимеш його, а ми за вами. У випадку нападу — запалиш свій смолоскип магією.

— Ти стабільна зараз? — запитала Лізет.

— Так, після тієї бійні на полігоні — ні єдиного зриву.

— Тоді починаємо рухатися, — Грах розширив прохід. — Я піду останнім, невідомо чи я там взагалі всюди зможу пройти.. Грегу, шукайте старі вентиляції, можливо щось знайдете. У підземелля — ні ногою!

Той лише кивнув і зник на одній із стріх.

— І ще, — Кел зупинив всіх, — якщо почнеться бій — максимум двоє будуть освітлювати дорогу, іншим потрібні вільні руки для мечів.

Підземелля зустріло їх вогкістю, занедбаністю та запахом плісняви. Завдяки персню-маяку Фаї, який Лірель міцно стискала в долоні, всі чітко бачили тонку магічну нитку, що вела вглиб, повз потріскану кам’яну кладку. Навколо була така тиша, що вони почали сподіватися, що просто заберуть Фаю, але.. Адон все ж підготувався.

— Назад! — раптом шикнув Руден.

З-за рогу вузького коридору вискочило з десяток найманців. Повітря миттєво розірвали перші заклинання — ворожі маги-стихійники почали засипати прохід вогняними кулями та земляними шипами. Банда діяла професійно, намагаючись затиснути команду в кліщі.

— Лірель, світло! Щити, арбалети, болти! — крикнула Лізет, відбиваючи клинком арбалетний снаряд, випущений зі сторони злочинців.

Фея зреагувала миттєво. Коли спалахнув смолоскип, вона вже запустила руку у просторову кишеню і почала видавати зброю.

— На! — вона сунула Рудену щит, а Лізет заряджений арбалет. — Келе, насіння!

Ельф перехопив мішечок на льоту, розсипав насіння ліан і виставив руку вперед, сплітаючи заклинання, яке змусило рослини вирости миттєво й обплести ноги першій лінії нападників.

Грах тим часом перекрив вихід однієї з гілок печер, де було найбільше бандитів.