Розділ 18. Бій

Напад почався раптово — зі стрільби по верусу-спостерігачу. Крікс, який сидів біля дівчат, підскочив, коли побачив стріли, які летіли прямо в його сородича. Але зелений сполох і миттєве задимлення «цілі» його заспокоїли, цей колір сигналізував, що зі спостерігачем все гаразд.

— Почалося, — напружено прошепотіла Лірель.

Хоч вони бачили на ілюзії артефакти бандитів — фея все одно тримала великий щит. З дерева вони спустилися давно, було б нерозумно заганяти себе в глухий кут, тож зараз вони підхопилися з колод, а райдужна не усвідомлено збільшила міцність повітряного щита. Треба сказати, що дуже вчасно — із хащі в їх бік полетіли стріли. Не діставши веруса, вони вирішили перевірити на міцність захист феї. Їм сказали, щоб його зняти — потрібно підійти впритул і доторкнутися артефактом, але й перевірка не завадить. Оскільки стріли падали, натикаючись на захист — з хащів пролунав хрипкий, владний голос:

— Фею не вбивати, інших — під ніж!

Слідом почувся хрускіт кущів, перші ряди бігли швидко, за ними розходилися і займали позиції стрільці, всі ж інші повільно брали захисну сферу в кільце.

Лізет, витягуючи меч, наказала феї:

— Хутко став малий захист на себе, якнайближче до тіла!

І стала попереду райдужної. Етієн прикривав позаду, вливаючи силу в підготовану схему — піднімав неживих. Але принцеса забула, що Лірель.. була феєю. Вони нікому не підкоряються, тверезі чи ні. Тож, сконцентрувавшись, вона поставила малі щити на всіх, навіть на Крікса, який постійно переміщався, щоб не стати мішенню стрільців. Лише знизала плечима на важкий погляд Лізет, яка відчула на собі щит.

Це все, що вони встигли зробити перед тим, як ватажок банди добіг до щита, перехоплюючи артефакт на ланцюжку на манер кастету, і вдарив по захисній сфері. Та луснула з гучним тріском, наче крига під ногами.

Бандити не стали вигукувати погрози, щоб налякати фею. Вони вирішили, що вбити її напарників у неї на очах — більш дієво. Поки два ворожих некроманта відволікали Етієна, затіявши бій нежиті — Лізет стискала руків'я свого меча. Вона розуміла, що бутафорський, зачарований суддями меч на «імітацію поранень» проти справжньої зброї бандитів — не корисніший за дерев’яну ломаку. Але пощастило — прямо на неї з кущів вискочив бандит з легким клинком і широко замахнувся. Скориставшись нагодою, вона пірнула під його руку і різким точним ударом ефесом меча у щелепу мерзотника — добула собі непоганий, а головне бойовий меч.

Одразу двоє мечників банди кинулися на перехоплення, затискаючи дівчину в кліщі. Один цілився у груди, інший мітив у стегно, але тепер Лізет діяла впевнено. Вона виставила вперед ліву руку, приймаючи перший удар прямо на неї — захист феї спрацював відмінно. Клинок нападника з брязкотом і іскрами відскочив від невидимої броні, наче від кованого щита. Скориставшись його розгубленістю, Лізет зробила блискавичний зворотний випад — її здобутий у бою меч легко пробив шкіряну куртку ворога, виводячи його з ладу.

Другий мечник спробував обійти її зі спини, але Лізет, крутнувши клинком, зупинила його зброю жорстким блоком. Мечі заскреготали. Ворог переважав вагою, але швидкість була на боці принцеси. За цими двома були інші, стрільці марно витрачали стріли — вони падали не досягаючи цілі на якісь сантиметри.

Тим часом, Лірель стояла в самому центрі пекла з відстороненим виразом обличчя, і намагалася втримати відчуття спокою, яке вже давало тріщину. Етієн неподалік керував нежиттю, одночасно стримуючи бійців по колу і ведучи бій проти неживих двох ворожих некромантів — побачив, як іскри запалали на пальцях райдужної і вилаявся під ніс.

Плюнувши на все, підтягнув найбільшу нежить ближче і розставив їх навколо себе з феєю. Потім заспокійливим голосом звернувся до неї:

— Лірель..

Вона не реагувала, з останніх сил стримуючи магію. Він підійшов впритул і взявши обличчя феї в долоні, доторкнувся своїм чолом до її і тихо промовив:

— Давай подихаємо разом. Слухай мій голос мала. Вдих. Ви-и-идих. Ось так. Не пручайся стихіям, вони не хочуть зашкодити, ти ж не хочеш. Давай: вдих—ви-и-идих. Відчуй їхнє бажання захистити. Не зруйнувати, не вбити, а захистити дорогих тобі істот і прийми це у собі. Вони це ти. Вди-и-их–ви-и-идих. Уяви, що маєш цілих чотири сили для здійснення твоїх бажань. Чого ти бажаєш, мала, мм?

Не відриваючи зачарованого погляду від некроманта, Лірель повільно промовила:

— Щоб ти перестав називати мене малою..

— Ну то направ свої стихії на виконання бажання! Ай!

Етієн підстрибнув від хльосткого удару повітряним батогом.

— По гузиці ж за що? — обурився він, потираючи щойно «виховане місце».

— За «малу», — відповіла єхидним тоном Лірель, але її вдячний погляд говорив зовсім інше.

Не витрачаючи більше часу, фея звернулася до природної стихії, викликаючи знайомі їй по арені ліани. Але цього разу — вони її слухалися. Етієн побачивши це повернувся до своїх особистих ворогів. Двійка сивих даром часу не втрачала і підняла за ці лічені хвилини величезних хижаків собі в поміч.

Лізет, переступивши чергового ворога, зійшлася в бою з кремезним тролем, б’ючи в больові точки саме цієї раси. Найнебезпечніше було те, що вороги здавалися нескінченними, а Лізет починала втомлюватись і робити помилки. Декілька поранень, від свого ж меча, який не вдавалося втримати під постійними атаками — вже пекли і не додавали спритності. Та коли блондинка бічним зором, побачила знайомі такі ліани і пролітаючого повз найманця — з полегшенням видихнула. Навіть вдалося перевести подих і озирнутися. Крікса не було видно, але з десяток нападників безтолково махали руками перед собою, намагаючись розсіяти ілюзії жахливої «свіжої» нежиті, яку верус створював прямо перед їхніми носами.

Здавалося, з такою підтримкою з повітря вони втримають позицію. Але бандити теж не були аматорами.

— Клер! Дог! Аластар! Підбийте крилату! — прохрипів чийсь розлючений голос.