Розділ 17. Ілюзія безпеки

Крікс, як і всі веруси, вмів робити лише правдиві ілюзії. Але всі раси якось не взяли до уваги, що веруси — єдині серед істот цього світу жили довго, дуже довго. Крікс був старим верусом, бачив багато чого за своє життя, хорошого і не дуже. Він мав з чого обирати в своїй безрозмірній пам’яті: потрібні ілюзії дуже схожих на «цілі» істот, в різних життєвих ситуаціях.

Він ще жив за часів, коли веруси не працювали ні на кого, окрім себе, й частенько жили за рахунок шантажу. Їхніми робочими місцями були не бюро новин, а різні місця з сумнівною репутацією. Тому, для крилатого шпигуна не було проблемою створити ілюзію будь–яких істот, у будь–яких обставинах.

Коли сонце було в зеніті, одна з найлютіших і найбільших банд Адона, вийшла з порталу. Але тільки почавши рух у бік табору Збірної — зупинилися, перед ними нізвідки виникли ілюзії. Вони плавно змінювали одна одну і показували істот, підозріло схожих на трьох з їхньої банди, в момент неприродного зв’язку з тролями.

«Серйозні чоловіки» не могли заплющити на таке очі, хоч всі і зрозуміли, що це ілюзія веруса, який крутиться десь поблизу, але в той же час — всі знали, що веруси можуть відтворювати лише те, що самі бачили. Це відволікло головорізів на декілька годин і прорідило їхні ряди на трьох мерзотників.

Крікс добре придивився і запам’ятав ватажка, раси та можливості більшої частини нападників. Побачивши деталі, він занервував і побіг подалі від злочинців — злітати біля них було б самогубством. «Потрібно швидше повертатися до дівчат», промайнуло у верусівських думках і він, відбігши достатньо далеко — нервово змахнув крилами і полетів у бік їхнього табору.

Дівчата ж, тим часом, жували пиріг і посміхалися ворожим гравцям, які марно намагалися пробити захисний щит Лірель. Тролі, люди і маги, об’єднані з трьох команд вже декілька годин кружляли навколо них, випробовуючи на щиті різну магію та зброю. Але Фая навчила Лірель за три підготовчі дні ставити сферичний повітряний, а не вогняний щит, тож вони без остраху спалити все навкруги — сиділи на широкій гілці дерева, біля прапору з номером «50» на зеленому сукні, та ні в які бійки вступати не планували.

Через деякий час після початку штурму до дівчат приєднався Етієн. Лірель мало з гілки не впала, так несподівано із–за спини пролунав голос:

— Оце ви нормально влаштувалися, — з широкою посмішкою вигукнув некромант з іншого боку від атакуючих, одним поглядом зупиняючи тих від нападу на себе. — Можна приєднатися?

— І тобі доброго дня, — обурилася Лізет.

Але невдоволена вона була не Етієном, а собою — невідомо, коли почнеться справжня атака, а вона розслабилася настільки, що не помітила, коли він підійшов так близько, до самісінького щита.

Етієн побачивши її нервозність, також відкинув маску веселого балагура і серйозно запитав:

— Я чув, що добрим він може бути недовго? Пустите? — вказав він пальцем на майже прозорий, повітряний щит.

— Так, — Лізет нахмурено подивилася спочатку на фею, потім на Етієна. — Але я поки що не розповідала деталей Лірель, щоб не знервувати раніше, ніж потрібно.

Райдужна нахмурилася почувши, що від неї щось приховують.

— Думаю, саме час, — він отримавши дозвіл, пройшов до них під захист щита і вийняв ритуальний ніж, — поки накреслю на всяк випадок схему підняття неживих, розкажи все. Привіт, малеча!

Погляд некроманта повеселів на мить, ковзнувши по обличчю Лірель. Вона постійно з таким смішним обуренням реагувала на «малечу», що він нізащо б не припинив її так називати.

— Я — Лірель!

— О! Так–так, я пам’ятаю — ти «поки що Лірель». І доки я не дізнаюся твоє справжнє ім’я — будеш малою, — підтрунював він над феєю, не забуваючи при цьому готувати клаптик землі під схему.

— Навіть не надійся! Ти ніколи не дізнаєшся мого справжнього імені.

— Виклик прийнято! — захопливо вигукнув Етієн.

— Зберіться, — зупинила їх перепалку Лізет і задумливо повернулася до феї.

Вона вже продумала всі "за і проти" та вирішила, що справді час розповісти все райдужній. Якщо напад буде неочікуваним це ще гірше, ніж понервувати трохи більше, але підготуватися до невідворотного.

Лізет почала розповідь, Етієн накреслив схему і почав пошук неживої енергії, а гравці–штурмовики, на яких ніхто і уваги вже не звертав — почали нервувати. Коли ж із лісу виповзли перші підняті некромантом подарунки, їхній командир застиг на мить, а потім махнув рукою і вигукнув в серцях:

— Один прапор того не вартує!

— Та вони ж геть притрушені, — піддакнув один з тролів.

Дев’ятеро, безрезультатно штурмуючих Збірну вже третю годину, істот — плюнули на «цих ненормальних» і спочатку було направилися в бік табору Етієна. Йому це дуже не сподобалося і некромант, обравши декілька скелетів хижаків побільше, надав ворожим гравцям правильного напрямку — у бік яру, де вони зустрічалися з хлопцями зі Збірної. Тобто, це Етієн свято вірив, що напрямок правильний.. він не подумав, що «свої» хлопці з реквізованими прапорами — не будуть вигадувати новий маршрут, прекрасно знаючи місцевість, яку пересікали зранку..

***

Ті якраз почали просуватися до своїх таборів, після подій у відьомському таборі — зовсім не готові до нових сутичок. Кел спеціально викрутив ельфійську чванливість на повну і виговорював кульгаючому Рудену все, що він думає про правильність гномів, все ж притримуючи того під лікоть. Аж раптом на їхньому шляху виникла одна з команд, всього троє людей, але зі старим некромантом у ватажках.

Цей некромант був повною протилежністю Етієну — похмурий, роздратований погляд, купа «піднятих» за спиною і обіцянка передчасного упокоєння, якщо йому не віддадуть все чесно реквізоване. Але неживі були не лише у нього, просто хлопці їх вели подалі, з боків від себе, щоб не нарватися на незапланованого стрільця. Старий некромант зупинив свою команду на протилежному боці невеликої галявини:

— Віддайте нам прапори, інакше познайомитеся з моїми тваринками, — злісно промовив старий.