Розділ 16. «Ми лише на хвилинку»

Крікс летів попереду перевіряючи шлях на наявність незапланованих гостей. Яр, в якому вони з Етієном і його двома гравцями мали зустрітися, був досить близько — з пів години бадьорого руху. Тож, коли ліс розступився перед пологим спуском — верус почав зниження, показуючи де їх вже очікують.

Перше, що побачили Кел з Руденом діставшись точки збору — була велика дупа, яка задкуючи, рухалася в їхню сторону. Всього іншого людя чи нелюдя було не видно за купою гілок, листків та навіть мертвого птаха, прикріплених до якоїсь тонкої сітки. «Сподіваюся, що це не знак того, що нас чекає при штурмах», промайнуло в думках Кела. Коли повзун вперся в чоботи Рудена — швидко підскочив, скидаючи з себе цілу ковдру місцевої рослинності.

— Ви як мене знайшли?! — вигукнув хлопець обурено.

— Ми й не шукали, — відхрестився від звинувачень Руден.

— У тебе.. як би це сказати пом’якше.. тил був неприкритий, — Кел вказав на його від’їдену зрадницю за спиною.

— А-а, то так.. треба було або доплітати невидимку, або їсти менше. А тепер маю вибір, що прикрити важливіше. Ви ж зі Збірної?

— Так. Де Етієн?

— Чекає на вас там, — махнув пухлячок рукою у бік високих кущів серед яру.

— Ти ж стрілець? Як тебе звати?

— Я — Сем. Стрілець непоганий, але не найкращий. Тому й вигадую, як можна захистити себе від поглядів стрільців кращих за мене.

— Хех, це ти правильно зробив, — Крікс оцінююче поскакав по сітці, помацав чучело птаха, спробував дзьобом роздерти краї, — міцна! І я тебе зверху й не помітив би, якби не стирчало де не треба. Запропонуй королівським стрільцям ідею — вони оцінять. І золотом також.

— Гм.. з цього боку я не розглядав можливості..

Так, тихо переговорюючись, вони підійшли до Етієна з ще одним, старшим чоловіком. Некромант познайомив їх:

— Це Грей, кращий мечник столиці. А це Кел, природник і також мечник, Руден — виживальник, гроза биків і найшвидша нога Санеру, хех. І Крікс. Його ти швидше за все захочеш провчити вже до вечора, але не зможеш. Ось і все.

Завершив він з посмішкою і підвівся з трави.

— Час вирушати. Все за планом?

— Так. Плануємо не більше 20 зупинок — сенсу немає більше прапорів здобувати, і так в п’ятірку потрапляємо, навіть якщо свої не вбережемо.

— Кріксе, хтось ще з команд об’єднався? — запитав Кел.

— Так, тролі з 23 об’єдналися з людськими двома командами. І ще дві людських і дві тролячих. Небагато союзів цього року.

— Угу..

Ельф, потираючи підборіддя намагався прорахувати всі ризики. По всьому виходило — найбільшим ризиком було залишати дівчат в таборі самих. Тупий план..

— Етієне. У мене буде прохання. Ти ж можеш прив’язати до нас своїх неживих, а сам бути в іншому місці?

— Гм.. теоретично так. Ви зможете їх контролювати, але для упокоєння маєте привести потім до мене. Для чого? Хочеш розділитися? — з підозрою запитав некромант.

— Не зовсім. Хочу, щоб ти підстрахував дівчат. Це не точно, але на Лірель можуть напасти, щоб спровокувати, а ти бачив, що було, коли вона всього лише образилася, а не розлютилася.

— На малечу?! — вигукнув Етієн, почувши лише слова про напад. — Хто посмів?

— Поки що ніхто, але якщо нападуть — це будуть відморозки з міського дна, і Етієн.. їх зброя не буде зачарована суддями, як наша — під «не ушкодження, лише імітація ран». Розумієш?

Збоку почулося невдоволене сопіння. Це Руден не оцінив секрети від нього:

— Чому мовчали?! Яка взагалі, в таких обставинах, може бути гра? Потрібно повернутися!

— Ось тому і не сказали, Лізет сама попросила мене розповісти про це, коли відійдемо достатньо далеко. Рудене, вони будуть під найміцнішим щитом у світі, їх підстрахує Етієн, потім ще й Крікс прилетить. Давай робити хто що може і не сіпатися.

— Я прив’яжу до всіх вас по одному великому хижаку і скільки зможу знайти — малих гризунів. Ними простіше всього керувати. Потренуємося до першої локації і я піду до дівчат, — махнув головою некромант самому собі, ніби внутрішньо затвердив план.

— Почнемо?

— Який ти швидкий. А накреслити схеми? А знайти місця неживої енергії? Не спіши, а то встигнеш.. в обійми смерті. Оживляй тебе потім..

Договорював некромант уже в процесі пошуку тієї самої неживої енергії. Прикривши очі, він запустив по колу від себе хвилі чорного з зеленими відблисками туману. Хвилі прокотилися і через усіх живих, викликаючи бажання пірнути у теплу воду або закутатися по самий ніс в ковдри. Визнавши в них «негідних живих» хвилі некромагії пішли далі, залишаючи клапті чорного туману на місцях, де знаходилися мертві для подальшої роботи некроманта. Той задумливо погмикавши над декількома такими острівками чорноти, прямо на землі швидко накреслив схему. Хоч і швидко, але було видно, що робить він це не вперше і чітко вимальовує кожну руну.

Кел пересіпнувся. У нього була сила природника, і йому, як і рослинам навкруги не подобалася магія некроманта. А зараз ще й доведеться прийняти паски управління нежиттю в свою підсвідомість.. бр-р-р..

— КЕЛЕ!! — в серцях вигукнув Етієн, не виходячи з трансу. — Я шкірою відчуваю твою нервозність. І що ще гірше — магією!

— Як?

— Отак! Якщо не хочеш побачити, що відбувається, коли некромант робить помилку в ритуалі — заспокойся сам і заспокой свою магію. Я не завдам вам шкоди, присягаюся!

Після клятви простір прорізала чорно–зелена блискавка. «Магічна клятва це серйозно», — подумав Кел і дійсно заспокоївся. Далі все пішло підозріло за планом: нежить була піднята, прив’язана і слухалася на рівні думок. Ніхто не напав, нікого не з’їли, нічого не забули.

— Головне тепер не думати голосно про зайве, — попередив Етієн.

Через декілька годин, вони вже залягли біля першого табору суперників, який знаходився в печері, ще й на невеликому пагорбі. Але був і плюс: лише один вихід. Поки всі готувалися до нападу, некромант хутко перевіряв прив’язки.

— Тобі казали, що коли ти активуєш свій магічний зір — виглядаєш моторошно? — запитав Крікс, який поки що був з командою на землі.