Розділ 14. Домовленості. Плани Адона

За дальнім столом таверни розмовляли про фінальні командні змагання.

— То ти не перший рік на іграх? — запитав Кел напруженим тоном.

Не дуже йому подобалися грайливі погляди некроманта на Лізет.

— Так, наша команда грає вже п’ять років поспіль, — відповів Етієн, — і двічі ми вигравали.

Кел єхидно посміхнувся:

— Всього двічі?

Руден копнув його під столом ногою, але промахнувся, відреагував Етієн:

— АЙ! Ну що за команда, одна влаштувала незапланований політ, другий — б’є ні за що, страшно подумати, що ви утнете на полігоні!

Очі некроманта насмішливо виблискували, він прекрасно зрозумів чому ельф нервує.

— Вибач, — ніяково промовив Руден, недобро зиркнувши на Кела. — Я не навмисно.

— І з місця про полігон детальніше. Ми вперше на іграх, раніше я не чула, щоб арени переносились, — додала Лізет.

— Ні, арена і трибуни залишаються на місці, я мав на увазі, що для командних ігор обирається велика місцевість в якомусь глухому краю, з різним ландшафтом. Вам завтра видадуть карти і ви оберете місце, яке будете захищати. Потім обираєте командира, він узгоджує з журі ваш вибір, готуєтеся. В день початку, організатори перекидають команди на обрані локації порталами, а далі вже як піде. Між нами постійно літатимуть веруси і на арені будуть показувати ілюзії в реальному часі. І хоч ілюзії без звуку, все ж домовитися про союз можна лише до початку змагання.

Лізет з Кріксом одночасно запитали:

— Чому ми маємо вам довіряти?

— Для чого вам союз з новачками?

Невдоволено перезирнувшись, вони втупилися в Етієна.

— Хе–хе. Цікава у вас команда. Нашій команді можна вірити, ми три рази з п’яти програвали якраз тому що поверталися спиною не до тих союзників, спитайте в кого завгодно, хто був на тих іграх. Не те, щоб я надто довіряв союзам, але з вами спробував би.

Етієн незвично посерйознішав:

— Адже я бачив на бігах, як ти, — вказав рукою на Рудена, — спочатку попереджував про небезпеку інших, поки вони не почали тебе штовхати. Бачив повагу до традицій тролів. І взагалі: бачив на що здатен кожен з вас. Одна мала чого варта!

— Закохався? — підначив його Кел.

— Не то слово! Але залицятися не буду — нервово якось..

— Повернімося до головного, — похмуро сказав Грах. — Що ти хочеш від союзу?

— Коли оголосять списки локацій, пропоную об’єднатися і штурмувати інші команди разом. Оберемо сусідні місця для наших таборів. На захисті залишаємо своїх, по дві істоти, а по троє з команд об’єднуються і виносять табори суперників. Завойоване ділимо навпіл.

— А далі?

— Ну, вже у фінальній битві, коли залишиться лише п’ять команд — кожен сам за себе. Як вам ідея?

— Цікаво, — промовив Крікс.

Але його зупинив Руден. Ніби прислухаючись до чогось, обернувся подивився на фей — вони спокійно розмовляли. Нахмурившись ще більше, промовив:

— Відчуваю магію, але не бачу напрямку.

— Чекай, — промовив Кел.

Він був єдиним за столом, хто мав стихійну магію. Зробивши декілька рухів руками і промовивши під ніс заклинання староельфійською — провів рукою навколо столу, розпиляючи в повітрі магічний пил. Майже одразу з повітря проявився маячок прикріплений до спини Етієна. Кел взявши його в руки, промовив ще декілька слів і той розсипався чорним піском. Ельф роздратовано запитав:

— Згадуй, з ким обжимався?

— Та ні з ким! Я ж не довірливий новачок, помітив би.. чекай.. коли йшов сюди, поряд зі мною впав камінь зі стріхи, я мало не збив спиною перехожого, відстрибуючи.

— Суперники почали діяти раніше ніж я! — обурено вигукнув Крікс. — Сором який! Старію чи що..

— Кріксе! — перебила його Лізет.

— А?

— Зберись. Такі маяки працюють на невеликих відстанях, спробуй знайти хто такий спритний, ось і помолодієш!

— Точно, всім гехана, — попрощався Крікс по–тролячому, і махнувши крилом, вилетів у вікно.

Інші ж залишилися випитувати деталі у Етієна. Адже його команда вже знала особливості і можливості кожного зі Збірної, а ось вони про команду некроманта не знали нічого, крім того, що вони люди.

— Розповідай, на що здатні твої?

— Ну, ми вигравали в основному за рахунок притрушеності, — іронічно промовив Етієн, з натяком оглядаючи Збірну. — Але до вас нам далеко.

— Якусь магію маєте?

— Як ви вже знаєте, я — некромант. Вмію як підняти всяке, так і упокоїти. Є у нас ще стихійний маг — вміє керувати повітрям.. ну як вміє.. з ним вічно якісь казуси стаються, вчився він не дуже добре.. ні, не так — дуже не добре, так більше схоже на правду. Тож може сплутати вектори сили і таке намагічити.. загалом, треба вміти швидко бігати, — і підколов з широкою посмішкою, — але чи вам не знати.

— Це так, — кивнув Руден і зітхнув. — Втікати не проблема, аби тільки вони не повбивали нікого.

— Угу. Ну і ще, є два дуже вправні мечники і стрілець, він же розумник.

— Гм. Я думав, що ти розумник? — знову уїдливо підколов некроманта Кел.

— О ні, що ти! — той навіть руками замахав, відхрещуючись від звання розумника, — я в команді більше по зв’язках з народом, щось дізнатися, десь потерендіти. Як ви вже могли помітити — поговорити я люблю!

— О, то ти їхній Крікс? — весело посміхнувшись, запитала Лізет.

Етієн, який якраз робив ковток, пирхнув у келих і закашлявся. Руден зробив декілька таких плескань тому по спині, що мало не підрівняв стола некромантом, який і так ледь не захлинувся. Зацікавлено при цьому запитав:

— Як там Крікс каже? «Все можу — мовчати не можу». Схоже?

Повернувши собі можливість розмовляти, Етієн задумався і нарешті кивнув:

— Так, я — їхній Крікс!

***

Тим часом, у провулку за два квартали від таверни, сперечалися двоє.

— А я тобі кажу не могли вони знайти маяк так швидко! Це новий винахід, повністю невидимий і прикріпив я його до спини того некроманта, що прямував до них! — вже не вперше, намагався переконати Адона Соль.