Розділ 13. Особливості Граха. Відкриття таємниці фей

Ледве переступивши поріг таверни, Грах підійшов до стійки і дістав з–під неї скриньку з написом «Загублені речі». Витягуючи з кишень різні дрібні речі, почав складати туди. Разкро, який погодився підмінити Граха сьогодні, зітхнув за стійкою.

— Ти що, знову?

Грах насупився і незадоволено кинув йому:

— Забув взяти з собою рушника..

— Це ви про що? — поцікавилася Лірель.

Троль, повагався, але все ж відповів:

— У мене є один.. недолік. Якщо мої руки не працюють — вони починають згадувати минуле..

Команда подивилася на купку перснів, ланцюжків, мішечків з монетами, браслетів.. потім на великі товсті пальці троля.. і повернули недовірливі погляди на Граха.

— Угу, і так буває.

Разкро за стійкою розсміявся:

— Тому ти і був найкращим. Ніхто не вірив у те, що троль може бути таким спритним.

— То ти що, злочинець? Хоча.. — Руден задумливо подивився на скриньку «Загублених речей», і впевнено продовжив, — .. ні, ти ним був.

— Був. Я не пишаюся цим, але вулиці Санеру не посипані цукром для малолітніх безпритульних.

— Зазвичай, ставши на цей шлях — з нього не звертають, — Руден похитав головою, — то як ти зміг?

Обличчя Граха посвітлішало.

— Мені допомогла «всіхня мати», Нарза. Саме вона зараз взялася за Грегорі.

Посмішки не встигли зійти з їхніх облич, як від входу почувся тріск.

Ще ніхто в Санері, навіть у Нутрощах, не бачив, щоб дубові двері таверни відчинялися ударом з ноги. Особливо, якщо ця нога належала тендітній, але до краю вибішеній феї.

Двері не просто влетіли всередину — вони ще й розсипалися під ногами Фаї, коли та переступила поріг. Навколо чорнявої феї бушувало справжнє мініатюрне грозове згарище з чорних та фіолетових блискавок. Від неї так несло сирою, некерованою силою, що Руден застиг на місці, впізнавши наближення дикої магії. Крікс судорожно здибив пір'я на загривку і спробував прикинутися частиною інтер'єру.

— Де ця веселкова катастрофа?! — прошипіла Фая, від її голосу на столах затремтів посуд.

Грах повільно підвівся, закриваючи собою Лірель, яка якраз сиділа в кутку столу.

— Вам спочатку не завадить заспокоїтися, — почав було троль своїм фірмовим заспокійливим басом.

— Це мені заспокоїтися?! — Фая злетіла в повітря і приземлилася навпроти Граха.

Вона важко дихала, навколо її кулаків закрутилися вогняні вихори.

— Ти б краще так, перед турніром, райдужну заспокоював! Всі геть! Не переймайтеся, вона буде жива, хіба трохи порозумнішає.

Команда перезирнулася. Кел поклав руку на ефес меча, Лізет зібралася в передчутті бійки, але Лірель м’яко відсторонила Граха і зробила крок уперед.

— Заспокойся Фає, спалиш Граху таверну — некрасиво якось вийде.

Чорнявка повільно видихнула, заплющила очі, змушуючи іскри потьмяніти, хоча повітря навколо неї все ще тремтіло від напруги. Потім відпила зі своєї незамінної фляжки, подивилася на Лірель, ще раз відпила. І нарешті, закручуючи кришечку, вона обвела команду важким поглядом:

— Залиште нас наодинці. Ця розмова не для ваших вух. Мова піде не про ігри, і не про ваші людські чи ельфійські інтриги. Це питання виживання однієї впертої райдужної.

Грах кивнув іншим і повернувся до фей:

— Ми маємо вас бачити, приватній розмові це не завадить, — вагомо промовив він.

Йому було по цимбалах, що перед ним стоїть сильна ройова. Якщо вона спробує зашкодити Лірель — пожалкує. Збірна, разом із некромантом, який якраз прийшов на переговори і завагався на порозі — перебралися за дальній столик, звідки почулося Етієнове: «Вона малечу не образить?» і тихе бу–бу–бу від інших, які заговорили всі разом.

Потім увагу Лірель відволік низький тембр голосу Фаї:

— Звісно не завадить, — криво усміхнулася та і активувала амулет проти підслуховування.

Вона важко опустилася на лавку, намагаючись зібратися з думками. Затиснула перенісся і нарешті заговорила, втомленим і серйозним тоном:

 — Що ти знаєш про магію фей і становлення Ройових?

— Ну.. у мене стихія вогню.. була.. начебто..

Фая закотила очі та повернулася до своєї звичної манери спілкування:

— Клята Сафіра.. А ти на арені ще не переконалася, що феї і є стихії? Всі стихії!

— Я взагалі не зрозуміла, що там сталося.

— О, це я тобі можу розповісти! Ти не заступилася за себе сама, тому втрутилися стихії. Вони.. як би це сказати.. образилися на те, що на їхнього носія нападають, ще й поливають брудом.

— Вони що, окремі істоти зі своїм мисленням?

— О ні, вони і є ти: ти образилася — стихії образилися. Тим магам, та й глядачам — пощастило, що ти не розлютилася. Тоді смертей було б не уникнути. Я ледве встигла хоча б декілька ліан повернути до арени, коли вони пробили тим магом захисний купол.

— Я навіть не помітила.. дякую. Але до чого ти згадувала становлення ройових?

— Так і стають Ройовими, дівчинко. Всі пройшли шлях від вигнанки до самоконтролю. Хтось більше, хтось менше контролює магію. Але контроль обов’язковий! Тому я й наполягаю на знятті прокляття.

— Як це? Ну є у мене сила, так вона у всіх є.. і чому я маю тобі вірити? Ти ж хочеш, щоб я повернулася в рій!

— Неймовірно, ти впертіша за мене, аж бісиш! — чорнявка повільно видихнула. — Послухай, зараз це все вже немає значення. Ні ігри, ні мої плани, ні твої. Твоє повернення вже навряд чи допоможе, на арені ти відчула всі стихії, тепер ти зможеш лише приглушити їх, але не позбутися. Тож допоможе лише жорсткий контроль. Сумніваюся, що Сафіра буде навчати тебе.

Фая перевела дихання і продовжила:

— Ти забула, а може й не знала, що ми — і є суцільна магія. Колись давно, наші перші ройові, знайшли спосіб приборкати силу магії нашої раси. Щоб знайти своє місце у світі — не можна бути сильнішими за всіх. Істоти бояться сильних, принаймні — вільних сильних. Те, що алкоголь для нас еліксир — байка, яку згодовували всім сторіччями, навіть своїм. Насправді, він діє на фей таким же чином як і на інших: відбирає сили і ясність мислення. А потім виявилося, що і магії майже не залишає.