Розділ 12. Проблема Лірель. Останнє змагання турніру на виліт

Крікс звично зійшов з карнизу на підвіконня в кімнаті Лізет. Вона роздратовано запитала:

— Де тебе носило?

— Та ніде, чекав. Чи потрібно було зайти, показатися твоєму, зауваж — не дурному, нареченому? Скільки часу йому б знадобилося, щоб скласти до купи дрібниці й зрозуміти хто ти?

— Ти так кажеш, наче на тобі написано: «Працює на корону»!

— Навіть вільні журналісти з наших — всі, так чи інакше, працюють на корону. І такий як Кел — точно це знає.

— Ти що, його нахвалюєш? — примружила очі Лізет.

Крікс натяки розумів, тому невизначено змахнув крилами.

— Та не те щоб.. просто не така вже й погана кандидатура.

— Пффф..

— Ну що ти, як дівчинка? Самий час згадати хто ти і скористатися холодним розумом.

Лізет підняла брову і подивилася на веруса, як на дошкуляючу комаху.

— О! А ось і вона, — крекнувши, «впізнав» Крікс її високість Аполізетію.

Врятував веруса стукіт у двері. Лірель, не чекаючи поки їй відкриють, вигукнула з коридору:

— Спускайся до Граха.

Долинув стукіт у наступні двері. Лізет зітхнувши, запитала Крікса:

— Цей день коли–небудь закінчиться?

— Рівно о дванадцятій ночі, — єхидно повідомив той.

Вона криво посміхнулася і хитнула головою, погоджуючись. Потім, вона ніби скинула з себе лінність і підібравшись, запитала:

— Тепер давай швидко. Є новини?

— Небагато. Але фоліант точно в Санері. Поки що шукаю в кого саме.

— Є припущення?

— Так. У когось з «Королів хащів». І нам потрібно сподіватися, що у Фаї. Тоді той фоліант вже знищено і ми можемо їхати додому.

— Але ти в це не віриш?

— А коли все йшло так гладко? До того ж, інформація була чіткою: фоліант навмисно передали комусь в Санер. Кінці загубилися десь в хащах ельфійських лісів.

— Так, не схоже на переймання за долю фей.

— Угу. Ви не даремно сполошилися.

— Добре. Продовжуй обережно збирати інформацію, на цьому все, — вона було вже пішла до виходу, але зупинилася і строго подивилася на Крікса. — І все, Кріксе! Це наказ! Ми тут не для героїчних бійок за справедливість!

— Та не полізу я битися, за кого ти мене маєш?!

— За веруса! Звісно ти не полізеш в бійку, битися як завжди доведеться мені, а ти будеш літати навкруги і викрикувати тупі поради.

— Ніколи такого не було!

— Ролат!

— А.. ну, те місто загрузло в беззаконні..

— Академія!

— Вони насміхалися над нами!

— Леді Мінея..

— Оо, ти і сама хотіла тоді обскубати їй пір’я. Та і було це за сивої давнини, ти б ще згадала..

Так, тихо переговорюючись, вони спустилися на перший поверх і пройшли в окремий закуток трактиру «для своїх». Всі інші вже були там, Грах сидів біля Лірель і повільно дихав, показуючи приклад всесвітнього спокою знервованій феї. І це подіяло. Згодом вона спокійно обвела напарників поглядом:

— Тепер, коли всі в зборі.. до мене залітала в гості та фея, пам’ятаєш Кріксе, до якої ти повернув «подарунок»?

Той кивнув.

— Так ось. Вона попередила, що якщо не зняти закляття тверезості — мій стан буде швидко погіршуватися. І, виявилося, що сил ставатиме більше, а ось контролю — менше.

Всі напружено переглянулися, а Лірель повагавшись, все ж продовжила:

— Вона запропонувала оплатити тому магу зняття прокляття, але.. тоді я змушена буду повернутися в рій. Причин для вигнання не залишиться.

— Так. Стоп.

Кел підняв догори палець, щось швидко обдумуючи.

— То давай я дам грошей на зняття закляття і ти спокійно продовжиш ігри?

Лірель зітхнула.

— Є два «але». По–перше, тоді моя ройова зможе мене викликати назад, якщо причин вигнання не залишиться, моєї згоди на повернення не потрібно, лише виклик. І Фая цим точно скористається. По–друге..

Вона завагалася, роздивляючись «інтер’єр» таверни.

— НУ? — не втримався Руден.

— По–друге, ви бачили мене лише тверезою, а ось коли я хильну хоч трохи.. магія слухається, але краще б не слухалася. Той маг не просто так психанув. Якщо я залишуся на іграх після зняття прокляття — організатори розберуть трибуни ще до вечора.. якщо залишиться що розбирати.. — зовсім тихо і ніяково завершила свою сповідь Лірель.

— Гм.. а якщо помінятись назад з Грегорі? — запитав Руден. — Ти тоді залишилася б з нами просто глядачем, і виграш поділили би на шістьох..

— Він не готовий, — суворо кинув Грах.

— До чого? Де він взагалі?

— До життя! Він — перевиховується і попутно вносить свій вклад у розвиток суспільства.

— Ого завернув.. — Руден здивовано дивився на Граха, — це точно про нашого мага–спідничника?

— Йому зараз не до спідниць, — посміхнувся троль. — Може хіба вже навчився одну помічати заздалегідь, до того, як вона помітить його і швидко ховатися.

Грах ще ширше посміхнувся, з ностальгією згадуючи як «всіхня мати Нарза» ще його в юності ганяла мокрим рушником попід дупу за «неприпустиму поведінку».

— Тоді що нам залишається? — задумливо запитав Кел.

— Дихати глибше, — відповів Грах.

— Молитися, — одночасно з тролем сказала Лірель.

— Цікаво, — хекнув Руден. — А у що взагалі вірять феї?

— У стихії, — райдужна зітхнула. — У мене стихія вогню, я в рою відповідала за обробку нектару від різної гидоти. Хочете покажу?

— НІ!! — вигукнули всі одночасно.

Голосніше всіх крикнув Грах, не втримавши жаху в голосі. Трохи заспокоївшись, пояснив:

— Вибач Лірель, не те щоб я в тебе не вірив, але ти навіть не користуючись магією — користуєшся нею. Ось я і уявив, що буде, коли ти свідомо її активуєш, ще й стихію вогню, в моїй таверні.. давай вже краще на арені перевіримо?

***

На арені було голосно.. триста гравців примудрялися перекрикувати тисячі істот на трибунах. А все тому, що декілька хвилин тому, головуючий журі оголосив останнє завдання турніру на виліт: магічні бої — «Всі проти всіх», і битися будуть поки не «вилетять» крайні учасники від десяти команд. Буквально. Завдання — вибити суперників за захисний контур.