Розділ 7. Особливості фей. Турнір на виліт

На Санер вже опустилася ніч, коли двері будинку з вивіскою «Охорона закону» відчинилися і звідти вийшла спокійна Фая. Адон з Солем, які стояли в темному провулку навпроти входу, переглянулися.

— Тобі теж закортіло терміново перевірити справи десь у столиці? — запитав гостровухого маг.

— Е ні, столиця надто близько. Я згадав, що рідню в ельфійських лісах давно не провідував.. може поки долетить — перебіситься?

— Я все чую, — незвичним холодним тоном повідомила їм Фая.

Вона одразу підійшла до Адона і нахабно перевірила нагрудні кишені його камзолу. Не знайшовши там очікуваного, з осудом подивилася на нього. Потім зробила декілька повільних вдихів–видихів і промовила:

— За те, що зустріли — дякую звісно. Але побачимося завтра, за годину до початку турніру.

Вона вже плавно злетіла, але Адон її зупинив словами, в своїй грубій манері:

— То зараз накидатись в дрова тобі важливіше за обговорення подальших дій?

Вона миттєво змінила напрям руху, як вміють лише феї, різко сіпнулась до нього, зупинивши своє обличчя в сантиметрі від його:

— Ти навіть не уявляєш наскільки, — прошипіла у відповідь й тільки її і бачили.

А у мага сіпнулась щока. У чорного мага, який не нехтує кривавими ритуалами. Він не очікував, що її очі будуть якимись.. озвірілими. Ніби вона з останніх сил стримувала себе від нападу. «Угу.. то може в тому фоліанті все правда..», — подумав Адон, задоволений результатом експерименту під назвою «забув фляжку вдома». Махнувши Солю рукою, розчинився в темряві провулків, прокручуючи то так, то сяк варіанти, як можна використати ці знання.

А вранці трійця попивала чай на терасі будинку ельфа і ліниво обговорювала те, що сталося.

— Ти не надто суворо з мундирним за випадковість? Твої образи не спростять мені роботу з законниками, — зиркнув з–під лоба на Фаю Адон, незадоволений тим, що вона встигла вирішити долю невдахи без його помочі.

Вона на це лише махнула рукою.

— О ні, Адончику, не починай. Якби дійсно розлютилася на нього — його б навіть не знайшли. А я всього лише зробила так, щоб такого завзятого, сумлінного працівника послали в інше місце працювати. Хоч і не мрія законників, але ж — не звільнили, — вона цинічно гмикнула і додала жорсткіше: — Ти ж не думаєш, що якщо мої підлеглі — жінки, вони б пробачили мені слабкість?

Соль крізь сміх видавив:

— На кордоні з країною тролів всього лише «Не мрія законників»?

— О, який ти обізнаний, — фея цикнула язиком.

— Пф.. мундирники також розважаються, — посміхнувся поблажливо той.

— А я не очікував, що в тебе і без мене є зв’язки серед них.

— Не те щоб.. так, декілька знайомих, — безтурботно махнула та рукою.

— Що будемо робити зі Збірною? — повернув Соль їх до нагального питання.

Фая потисла плечем.

— А нічого. Спостерігати. Зараз вже не має сенсу вибивати їх з гри — вона вже почалася і ця п’ятірка, сама по собі, може вибути хоч завтра, — вона задумливо відкушувала від чорного шоколаду, періодично потягуючи каву з коньяком.

— І що? Це означає, що ми здаємося й ігри будуть проводитися в Санері вічно? — завівся Адон.

— Це означає, що потрібно обережніше підходити до виконання. І змінити план. Я ще поспостерігаю за південною.. Солю, як там її?

— Лірель.

— Так, за нею.. вона може принести більше проблем, ніж всі ігри разом взяті.

Раптом, з–за рогу будинку, десь зверху, почулася тиха лайка і шурхіт крил. Соль їдко посміхнувшись, махнув колегам сидіти і відійшов на декілька хвилин. Повернувся з чорними пір’їнками в руках.

— Магічна сітка навколо будинку таки працює, — задоволено сказав він. — Шкода — вирвався..

Сів у крісло і кинув пір’я на стіл.

— Ненавиджу бісових верусів!

Адон кинувши погляд на годинник, замість коментаря, сказав:

— Нам вже час.

***

Натовп гудів, наче головною причиною прийти сюди була можливість погорланити. Всюди снували різні раси, вуличні торгівці елем вже подумки відкривали власні таверни, перевірені букмекери виникали то тут то там, горланячи дурнуваті, але працюючі кричалки, на кшталт: «Навіть програвши — ви виграєте», де–не–де спалахували бійки, але швидко закінчувалися, бо зелених мундирів нагнали сюди з усіх навколишніх міст — натовп тисяч різних істот це не жарти.

Так думали і гравці. На останній, 93 ігровій ділянці, п’ятірка Збірної нервово оглядала трибуни. Крім гнома, всі вже не раз бачили ігри, але учасниками були вперше. Звідси все виглядало інакше.

Веруси–спостерігачі вже літали між учасниками, готові показувати повтори порушень правил або особливо яскравих моментів. Суддівська п'ятірка розсілася за столом на постаменті й готова були судити. І нарешті: десяток верусів здійнявшись у повітря, почали літати по колу і сумісними зусиллями створили велику ілюзію арени в поточному часі. Натовп зустрів цю виставу оплесками і схвальними криками.

Слово взяв головний суддя. Чоловік був єдиною людиною в журі, колишнім військовим з суворим виразом обличчя і надією просто пережити ці ігри. Втомлено обвівши поглядом трибуни і учасників, не став розтягувати промову:

— Шановні глядачі і учасники! Санерні ігри традиційно починаються з «Турніру на виліт»! П’ять днів, по одному гравцю від команди — 50 вибувших команд з найгіршими результатами. Цього року учасникам пощастило, сьогодні нас покинуть не десять, а лише три команди, так як семеро з сотні не пройшли реєстрацію.

Він прочистив горло, знаком показав підлеглому вимкнути «гучномовець», адже магічний артефакт для поширення звуку на таку велику площу потребував окремого мага для управління. Потім жадібно випивши воду прямо з кухля, хитнув тому головою і продовжив:

— Першим випробуванням будуть «Змагання на влучність». Цього сезону організатори підготували сюрприз. Гравці не самі вирішуватимуть, хто від їхніх команд братиме участь у різних змаганнях. Зараз команди, за допомогою пронумерованих кнопок, обиратимуть більшістю голосів — хто саме від кожної команди братиме участь в змаганнях лучників. Бажаю учасникам удачі, а глядачам — насолодитися грою.