Розділ 6. Прикрості та випадковості

Трибуни швидко заповнювалися натовпом і гуділи так, як може гудіти лише натовп напередодні гарної гулянки. Над ареною літали веруси і крутили ілюзії всього, що відбувалося внизу для верхніх ярусів. Звісно з такими коментарями, що на льоту їм постійно доводилось вивертатися від снарядів запущених учасниками. Тож не дивно, що в повітрі, крім верусів, періодично пролітали найнеочікуваніші речі, від чоботів до білизни.

Три тіні ковзнули до верхньої арки майже одночасно, довгих привітань як завжди не було. Поки Адон коротко розповідав Солю їх план, Фая вже обводила поглядом окремі трибуни для знаті.

— А ось і вона! — вигукнувши це, лише звично махнула головою своїм колегам, мовляв: «По місцям».

 Вони розійшлися в різні сторони, щоб зайти на трибуни кожен до свого місця, як незнайомці.

Фая пройшла в сектор аристократів, що так вдало знаходився позаду лавок Збірної. З графинею вони були давно знайомі. Як Ройова сходу — Фая також вважалась знаттю, хоч і не королевою, якою по суті і була.. двічі. Дякуючи звичці — не сваритися ні з ким «корисним» по дрібницям, та була на хорошому рахунку у леді Грегхем. Тому графиня просіяла, коли помітила її:

— Люба Фаяліноваль!

— Леді Грегхем! Щаслива бачити, що ви також тут!

— О, скільки разів мені ще повторювати — називай мене Елізою!

— Ще один точно, леді Грегхем, — посміхнулася Фая і потисла у відповідь її долоні та з професійною швидкістю зняла помаранчеву стрічку з її поясу. — Я не смію!

Може крилата і повірила б у цю «милоту» бабуськи, якби не знала скількох неугодних вона прикопала. І хто з їх роду насправді тримає графство Грегхем міцною хваткою, точно не її слабохарактерний синок. Насправді, якби не нагальна необхідність підстави — вона до цієї сивої кульбабки в житті не полізла би.

Не роздумуючи довго, вона перейшла з привітаннями до інших гостей, плавно пересуваючись все ближче до арени і командних лавок з речами учасників на ній. Ідеально.

— О, леді Крост, йдемо привітаємося з учасниками, поки це ще можливо зробити? — зачепила вона з собою леді, яку не надто поважала.

А ось для цапа–відбувайла, якщо все піде не за планом — те що треба.

— А що можна?

— Чому ні? Чули, цього року в Збірній вперше будуть фея і верус! — закинула вона гачок і рибка піймалася.

Все пройшло, як по маслу. Вони встигли дійти до лавок, але далі їх не пустили. На іграх роль охорони була повністю віддана законникам, тож їх не лякали титули. Хоч і ввічливо, але все ж ті розвернули їх назад до трибун, а стрічка вже майоріла зверху різнокольорової сумки. Фая навіть зітхнула, молоденька ще, залишає речі без нагляду, коли могла б носити постійно в просторовій кишені.

Відійшовши недалеко від арени, вона застигла в очікуванні. Підняла голову, насолоджуючись появою вітерця, аж поки не почула позаду крики леді Грегхем. Ну що ж, полетіли.

Коли до герцогині підбіг законник, Фая глянула у бік місць Адона  — той кивнув, що законник «правильний». Повертаючи голову до арени, боковим зором вихопила рух біля ніг і в невірі застигла. Вітром принесло не що–небудь, а кляту помаранчеву ганчірку! І психанувши, зробила найжахливішу помилку за свою кар’єру: намагаючись виправити випадковість — підняла стрічку. А розігнувшись — побачила перед собою зелений мундир.

Паріс Чойз був хоч і надмірно завзятим служакою, але водночас — чоловіком простим. Він був певен, що якщо на бруківці лежить продірявлений постраждалий, а поряд стоїть хтось з закривавленим мечем — то це і є вбивця. Зараз також все зійшлося. Фея + помаранчева стрічка. Подумки вже витрачаючи хабар за недовге ув’язнення феї, Паріс старанно згадував усі десять речень обвинувачення до останньої букви.

В якийсь момент він спіткнувся на півслові, натикнувшись на її моторошний погляд. Але вперто застебнув перший з наручників. Він всією шкірою відчував, що кожне наступне слово все більше і більше наближало його до якоїсь фатальної помилки. Але роззирнувшись, він зрозумів, що колесо вже запущене, глядачі в наявності, фея і стрічка також, а передчуття на хліб не намастиш. Він був не з тих, кого можна посунути з обраного шляху, тим паче якщо той шлях пах грошенятами.

Тим часом, Фая повільно вдихала і видихала, щоб привести себе до тями і не розтрощити тут все до бісової матері. Сьогодні вона ще не випила свій обов’язковий мінімум, тому сила потріскувала на кінчиках нігтів загрожуючи вирватись, і контролювати її ставало дедалі важче. Щоб не погіршувати своє становище — спокійно пішла із законником, запевнивши на шляху герцогиню, що це все непорозуміння і вона просто підняла стрічку, яку носило вітром.

Щось її змусило подивитися в бік збірної, і вона готова була заприсягнутися, що їхній верус дивився на неї з насмішкою. А ось чого вона вже не помітила, так це підозрілого погляду Соля їй в спину. Той будучи забобонним до краю, зараз мотав собі на неіснуючий вус, що леді удача відвернулася від Фаї.

***

Грах перемістив декілька лавок  — сів на одну і закинув ноги на другу. Він завжди так робив, коли точно знав, що відвідувачів не буде. Прислухавшись до звуків за дверима, впевнився, що все тихо і витяг з кишені фартуха книгу, з насолодою вчитуючись в рівні рядки. Дійшовши до самого інтригуючого момента — почув, як грюкнули двері.

— А щоб вас! Чого приперлися? — в серцях крикнув він п’ятірці, яка останнім часом постійно ламала його плани.

— Не ображайтеся на Граха, — почулося звідкись з рівня підлоги. Крікс зітхнув і продовжив, — наш велетень просто чомусь не хоче, щоб ми знали, що він розумніший за багатьох у цій кімнаті.

Грах з подивом дивився, як верус втомлено чиркаючи крилами по підлозі, пройшов повз нього і задер голову, дивлячись на стіл:

— Дозволяю доторкнутися до моєї поважної персони і підняти на стіл.. крил не відчуваю, — пожалівся верус, а Лірель вже допомагала йому зручніше влаштуватися.

— Ти що, магією скористався? — Грах недовірливо розглядав веруса.

Крікс насмішливо каркнув і промовив трохи засуджуюче: