Розділ 2. Королі злочинного світу

Санерні ігри захопили людей і нелюдей, наче лихоманкою. Ось уже років 30, як в них беруть участь всі міста їх королівства.

За традицією, сама велика гра проводилася раз на рік, саме в Санері — місті, в якому все почалося. І яке давно потихеньку зникло би з усіх світових карт, якби не ті самі ігри. І не тому, що воно було малим, бідним чи погано захищеним. А тому, що це також була столиця.. злочинців всіх мастей і рас, які не любили непроханих гостей. Якщо ти приїхав до Санеру, а через годину ходиш по місту живий і при монетах — ти місцевий.

А ще, тут жили «королі» злочинного світу і ватажки трохи нижчої ланки, через яких і передавалася «воля королів» по всій території Алгону. Цих своєрідних правителів в обличчя знали лише одиниці, а ось їхні імена — гриміли. Саме з Санеру для всіх злодіїв королівства надходили: накази, замовлення, покарання чи заохочення.

Тож Королям хащів — ігри стояли поперек горла, бо з командами гравців приїздили різноманітні глядачі. А разом з ними — кляті веруси, які строчили голосові статті про все що бачили, а бачили вони зазвичай аж занадто багато. Їх напружувало те, що все що видивляться ці кляті птахи — буде точно винесено на загал і їм повірять.

Спіймати веруса і скрутити йому голову — майже не було шансів. Літати у цьому світі вміли тільки веруси і феї. Та останніх, навіть найняти не можна було, бо ті, коли не добували собі нектар — завжди були під добрячою мухою і не піддавались нічиєму контролю, навіть своїй Роєвій.

І навіть, якщо не враховувати верусів, було достатньо й інших небезпечних глядачів: не підкуплених чужаків–законників, суддів, мисливців на голови і біс знає кого ще може притягнути за улюбленою командою.

У непримітному будинку, який зовні виглядав так, як і мав виглядати будинок в хащах: наче розвалиться від найменшого подиху в його бік — сьогодні горіло світло. Якби хтось зараз пройшов повз — у нього не закралося б найменших підозр, що в цьому хламиднику зібралися «серйозні істоти». Що світло, яке пробивається крізь потріскані ставні — віщує наближення проблем для всього Санеру. А ще, наскільки жахливо виглядає ця домівка зовні — настільки ж дорого вона оздоблена всередині.

В цій хатинці, розсівшись по зручним кріслам і спровадивши охоронців за двері — троє королів (і королев) злочинного світу сіли думати.. першим слово взяв кремезний чоловік, зі звіриними рисами обличчя:

— Потрібно не чекаючи початку ігор підлаштувати який–небудь нещасний випадок чи стихійне лихо..

Другий чоловік, повна протилежність першому: худорлявий, з гострими вухами, трохи жіночними рисами зовнішності й манерами — схаменувшись підвівся і заходив по кімнаті, прокручуючи в повітрі рукою, ніби розмотуючи далі думку першого:

— А потім роздути скандал, мовляв: «Місто небезпечне.. і не достойне ігор..», потім образи одних на інших.. декілька заворушень.. напади на декілька установ..

Його забіг зупинили оплески і жіночий голос, насмішливо розтягуючий слова:

— Геніально! Браво! Ось чому я завжди казала: об’єднання темного мага і ельфа до добра не доведуть, — сказала жінка зовсім маленького зросту, помахуючи прозорими крильцями.

На відміну від зросту, ЕГО цієї феї було зовсім не дитячим, а нахабність ста котів не давало змовчати. Вона махнула крилами ще раз і запитала:

— Що, Сольваліоне, у нас давно лівих законників не бувало? Його величність не дурень — швидко зрозуміє, що ми порушили угоду і скористається нагодою: пришле сюди всіх! До того ж, ми дали своє СЛОВО!

Ельф сіпнув плечем:

— Слово дав, слово взя..

Йому в голову полетіла чашка і вона знайшла свою ціль.

— АЙ!

— Це тобі нагадування, щоб не заривався! СЛОВО — непорушне! — фея повільно видихнула і продовжила вже спокійніше: — Лише репутація дає нам змогу домовлятися з законниками і навіть королем. Втративши її, ми втратимо навіть повагу своїх, а там і до бунту дійде швидко..

— Та я хотів пожартувати, а ти — чашкою, — відповів ельф, потираючи забите місце.

— Пф, все одно від цієї посуди ніякої користі. Ось келихом я би не кинула, — з натяком промовила вона, поглядаючи на зачинену шафку з гарними пляшками.

— Ми ще не придумали план, тож навіть не надійся, — відрубав маг потираючи підборіддя.

Думками він знаходився вже далеко, перекручуючи і так і сяк всі можливі варіанти зриву Підступних ігор. Гм.. ну якщо вже підступних..

— А що по гравцям? Ваші вже надали звіти? — одразу у обох запитав рудоволосий здоровань, вже копирсаючись в своїй безрозмірній сумці.

 Витягаючи теки з короткими звітами про майбутніх гравців, до яких змогли дотягтися його маги, він вичікувально подивився на колег. Ельф одразу підійшов до своєї картатої сумки і протягнув йому стос паперів.

— Що на теках економиш? — їдко звернулася крилата до Соля.

Маг вибухнув обуренням:

— Фая! Досить! Він давно не новачок. Таке враження, що тобі просто приносить задоволення зачіпати його..

— А так і є, Адончику, — відповіла вона з нахабною посмішкою.

Потім зробивши короткий помах рукою, витягла з просторової кишені свою частину звітів у рожевих конвертах та додала до двох попередніх стосів. Сольваліон заздрісним поглядом супроводжував ці ліниві рухи: просторова магія була доступна лише феям.

— Скільки тобі повторювати не називай мене Адончиком! У мене є нормальне ім’я, — якось в’яло огризнувся той, вже сортуючи звіти.

— З якого боку воно нормальне?! Адондрор.. тьфу.. Адонредро.. та ну..

— АДОНДРЕН! Нічого складнішого за Сольваліона чи Фаяліноваль!

— Ти називаєш мене Фая, тож бути тобі Адоном до скону.. твого чи мого — лише час покаже, — майже проспівала солодко крилата і вже серйозним тоном запитала: — ну що там?

Адон взяв до рук найпухкіші теки:

— Ось про цих визнали багато, всі наші засланці, — пробігся поглядом по інформації і скривившись передав іншим для ознайомлення, — нічого, що вартувало би уваги.