Розділ 1. Грах. Таверна

В таверні «П’яна фея» був аншлаг. Господар цієї забігайлівки — старий троль Грах, вже й не пам’ятав, коли тут востаннє збирався такий натовп. Його діловий партнер, гном Разкро — мало не здох, коли побачив скільки грошей вже дзинькає в сьогоднішній виручці. Чи то від щастя, чи то згадуючи, як ще півгодини тому, прийшов погавкатись з Грахом остаточно і продати йому свою половину цієї нікчемної таверни всього за декілька монет.

А все — дякуючи Санерним іграм, які комусь закортіло провести в самих хащах однойменного міста. Так як «Санерними» ігри називалися лише офіційно, а насправді їх давно називали «Підступні», Грах одразу зрозумів, що гра вже почалася. Старий троль, маючи неабиякий досвід у життєвих іграх на виживання, відчував: ніхто в здоровому глузді й без підступних намірів — не запропонував би проводити щось масове у районі під назвою «Нутрощі».

Таверна гуділа так, що навіть старі балки під стелею ніби нервово потріскували. Усі жерли, пили і галасували, наче завтра світу не існуватиме.

Грах протирав і так чистий келих, на диво плавними й обережними рухами великих зеленуватих пальців. І дивився на вхідні двері таверни, з виразом обличчя істоти, яка вже давно зрозуміла це життя: одночасно нахмурено і смиренно. Двері відчинилися.

— Ігри, — буркнув Грах собі під ніс, — щоб їх..

Потім підняв погляд і зітхнув.

— Ось і почалося..

Першою зайшла дівчина. Білявка з блакитним кольором очей, красива, надмінна, занадто «чистенька» для цього району. «Треба буде їй підказати потім, що недостатньо зрізати коштовності з сукні, щоб вона виглядала дешевою», — подумав Грах, окинувши дівчину швидким професійним поглядом бувшого шахрая. До того ж, вона занадто впевнена, як для людини, яка опинилася в Нутрощах Санеру.

— Ель, — кинула вона коротко, підійшовши до стійки і роззираючись навкруги.

— Гроші вперед, — буркнув Грах.

Вона мовчки поклала монету і сіла за стіл поряд зі стійкою, на якому стирчав огризок паперу з написом «Збірна». Йшла вона такою ходою, наче весь світ належав їй. Точно із знаті, кепсько..

Слідом зайшов гном.

— У вас тут завжди таке пекло чи сьогодні свято? — пробурмотів він, також озираючись, як білявка до нього.

— Для когось свято, для когось — похорон, — флегматично відповів Грах, продовжуючи терти багатостраждальний келих.

— Як обнадійливо!

Гном хекнув, коли побачив надпис «Збірна» і білявку, що вже сиділа за столом. Кинувши сумку біля лавки, мовчки сів навпроти, насуплено роздивляючись красуню.

Третім з’явився ельф. Цей взірець неземної краси і чванливості, навіть не глянув ні на кого. Просто пройшов, сів біля дівчини і скривився, ніби сам факт існування цієї таверни його особисто образив.

— Як же тут смердить, — повідомив він замість привітання.

— Це ти ще кухню не бачив, — гмикнув Грах.

Двері знову грюкнули, ввалився хлопець у плащі та неймовірною кількістю амулетів, що дзенькали при кожному кроці. І він, на відміну від своїх попередників, не відрізнявся ні красою, ні суворістю, ні пихатістю. Натомість, він виглядав, як людина, яка вже вляпалась, але ще не зрозуміла наскільки. Його знервований погляд швидко пробігся по натовпу і написам на столах, помітивши «Збірну» — полегшено видихнув.

— Я не запізнився? — випалив він, підходячи ближче.

— Куди? — одночасно запитали троє за столом.

Він завис.

— На..  — він замовк. — А ви хто?

— Гарне питання, — протягнув ельф, — і головне: вчасне.

Грах знову гмикнув, сарказм від ельфа чути було незвично. Він поставив перед ними кухлі з елем і зібрав монети.

«Збірна» цього року напрочуд — реально збірна різних рас. Але слабка і Грах, своїм нюхом старого шахрая відчував — проблемна. Навіть, якщо здохнуть — проблем менше не стане. І це ще невідомо хто п’ятий.

Раптово таверну вкрило тишею, такою вичікувальною, яка буває тільки перед бійкою. На стіл, між кухлями, з характерним «тук» приземлився великий птах. Чорний, з блискучими очима, занадто розумними для звичайного птаха і занадто нахабними, щоб не розпізнати в ньому представника раси верусів — страх і жах для всіх інших рас, через їхню схильність до шпигунства.

А ще через вмілі й виключно правдиві ілюзії без звуку — лише з їхніми коментарями щодо подій. В цьому і була каверза: почуття чорного гумору у них було розвинене набагато сильніше, ніж любов до істини та справедливості, ще й при всьому цьому — маючи крила, вони були недосяжні для більшості «скривджених і розлючених».

— Ну що, команда, — прокаркав він, оглядаючи всіх по черзі, — я дивлюся, ви вже в повному складі.

Грах завмер разом з тими чотирма за столом.

— ..що це? — нарешті спитав гном, який певно не так давно вийшов на поверхню і ще не стикався з цією расою.

— Це? — птах нахилив голову. — Це ваша надія на перемогу.

— Забирайся, — спокійно сказала білявка, наче не сумнівалася, що її наказ виконають за одним невдоволеним рухом брови.

— Я б із задоволенням, — відповів птах. — Але я в списку.

— В якому ще списку? — напружився маг.

Птах витягнув лапу, до неї був прив’язаний пергамент. Ельф перехопив його швидше за всіх, пробіг очима і.. шоковано завмер.

— О! — все що зміг вичавити він із себе.

— Що “о”? — гаркнув гном.

Ельф повільно підняв на них погляд.

— Нас п’ятеро.

— Я вмію рахувати, — відрізав гном роздратовано.

— Тепер так, — уточнив ельф.

Усі одночасно подивилися на птаха, той чемно кивнувши, промовив таким медовим голоском, на який взагалі були здатні птахи:

— Доброго вечора всім. Крікс. Верус. Журналіст. Тимчасово — ваш п’ятий товариш по команді.

Над столом повільно пролетіла муха, і звук її дзижчання був єдиним звуком у переповненій таверні. Коли та, супроводжувана поглядами натовпу долетіла до стійки — Грах різко опустив немаленьку долоню, перериваючи її безцільне життя і тим самим, запускаючи неконтрольований регот десятків горлянок. З натовпу, то тут, то там чулися обривки фраз: "..та їм же вили..", "..хоч би до старту дотягли..", "..ігри вже не ті..".