Глава 21

З вуст Амайї зірвався смішок. Вона навіть не може змусити кота її слухатися, не те щоб дорослу людину. Більш як впевнена, що жінка помилилася. Кефана відчула її недовіру та змахнула рукою. Із землі виріс молочний вихор. Митю окутав Амайю й дівчина опинилася у центрі. Навколо неї кружляв сивий дим, поступово набуваючи зеленуватого відтінку. Він спалахнув яскравим сяйвом, змушуючи дівчину заплющити очі. За мить Амайя оглянулася довкола, дим безслідно зник. Кефана плеснула в долоні:
— Ось і все, я звільнила твій дар, але, судячи з усього, ти не вмієш ним користуватися. Будь обережна, тепер ти можеш навіяти будь-що. Звісно все залежить від рівня магії того, з ким працюватимеш. Бачу у тебе є сумніви. Даю час на роздуми. Я повернуся через кілька днів і ти озвучиш своє рішення. Подумай добре, я можу зцілити твоє обличчя й ти позбудешся цього потворства, станеш членом ордена. Це велика честь.
Кефана закружляла на місці. Її червоні спідниці піднялися доверху й жінка зникла з-перед очей Амайї. Дівчина не могла зрозуміти, чи це їй не ввижалося. Вона хотіла стати вродливою та позбутися потворних рубців. Було боязко ставати членом сумнівного ордену, про який ніколи не чула. Взагалі сьогоднішній день сповнений несподіванок. Ошелешена обома пропозиціями, вона повернулася до маєтку. На своїх губах відчувала смак поцілунку Ейдана, розпашілі щоки виказували збентеження й дівчина боялася, що хтось дізнається про цю непристойність.
У вітальні з чашкою чаю в руках, сиділа Оделія. На столі стояли тарілки з тістечками та солодощами. Побачивши племінницю, жінка підозріло зіщулила очі:
— Амайє, негайно ходи сюди!
Суворий тон не передвіщав нічого доброго. Дівчина боязко зайшла до вітальні та зупинилася на порозі. Оделія поставила чашку на стіл:
— Де ти була?
— Гуляла, — невпевнено прозвучало з вуст Амайї.
— Під дощем?
Дівчина й сама розуміла, як дивно це звучить. Почала поспішно виправдовуватися:
— Не зовсім. Коли я вийшла, то дощу не було, він потім посилився. Я ходила по гриби.
— І де гриби? — Оделія підвелася та наближалася хижою ходою. Кожний її крок демонстрував велич і перевагу над дівчиною. Амайя стиснула плечима:
— Не знайшла.
— Ти ходила без кошика?
— Зараз не сезон. Я припускала, що нічого не знайду, — подумки дівчина лаяла себе за таку обмовку. Здавалося ще слово й тітка все зрозуміє. Жінка насупила брови:
— Глянь на себе. Брудний поділ сукні, розхристана, розпашіла. Ти поводишся не як графиня, а як селянка. Графині не ходять по гриби та не бігають до лісу. Хіба що, ти мені брешеш й насправді йшла не до лісу.
Амайя розуміла, що її викрито. Згадавши про гриби, сама загнала себе в кут. Їй дуже хотілося, щоб Оделія повірила її словам. Рішуче глянула тітці в очі й впевнено заявила:
— Я сказала правду.
Легка напівпрозора пелена вирвалася від Амайї та вкрила собою Оделію. Її зіниці різко розширилися. Жінка кивнула:
— Добре. Не засмучуйся, просто не пощастило. Мабуть, справді не грибний сезон.
Оделія повернулася до столу та зайняла своє попереднє місце. Потягнулася до тістечка, схопила його пальцями. Не поспішаючи піднесла до рота й відкусила шматочок. Поводилася так, наче цієї розмови не було, злість вщухла і вона продовжувала чаювання. Така зміна у поведінці жінки дивувала. Схвильована Амайя переплела пальці й склала руки на животі. Боязко поцікавилася:
— Я можу йти?
— Йди, — Оделія байдуже змахнула рукою, наче справи племінниці її не цікавлять.
Амайя побігла до своїх покоїв. Зачинила двері й намагалася зрозуміти, що сталося. Невже це і є її магія навіювання? Невже Кефана казала правду? Припускала, що змогла навіяти тітці свою брехню, в яку вона повірила. Дівчина ніколи не володіла такою магією й, якщо це правда, то залишається з'ясувати, хто й навіщо зв'язав цей дар. Чим більше Амайя думала про це, то тим більше пропозиція Кефана здавалася привабливою. Раніше, вона не роздумуючи погодилася б, але тепер у неї є Ейдан. Їй варто порадитися з ним. Можливо, поки він перебуватиме на службі, вона служитиме ордену. Мрія стати вродливою ще ніколи не була так близько до здійснення. З такими тривожними думками, дівчина провалися у міцний сон.
Наступного дня прийшов лист з маєтку Бартонсонів. Вони повідомили про свій приїзд у неділю. Мейделін літала на крилах щастя. Натомість Амайя боялася цієї зустрічі. Саме на ній Ейдан повідомить про їхні заручини й вони продемонструють руни. Сподівалася на розуміння з боку її сім'ї.
Всі ретельно готувалися до приїзду Бартонсонів. Слуги начищали столове срібло, Оделія вказувала на недоліки, Мейделін крутилася перед дзеркалом. Амайя застигла на порозі залу й не знала, де себе подіти. За вікном почувся цокіт копит. Мейделін плеснула у долоні:
— Приїхали! Сьогодні Ейдан скріпить наш союз заручними рунами.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги "Терміново потрібна дитина" tMEG4V35 Аврелія Аверлі. Дякую за ваші сердечка до книги та підписку на мою сторінку. Ви моє натхнення!