Глава 20

Його обличчя вкрилося сумом. Амайї хотілося допомогти, проте не знала як. Вона згадала, те, що сказав чоловік на початку їхньої розмови і її осяяло новою ідеєю:
— Ти казав, я багата. Можу продати частину земель і ти виплатиш компенсацію.
— Це виключено, — чоловік одразу заперечив, не дозволив дівчині договорити, — я не користуватимусь твоїми грошима. У мене є варіант. Піду на службу до Його Величності. Минулого тижня я отримав лист-запрошення. Якщо прийму цю пропозицію, то вже через рік зможу виплатити борг.
— Рік? — зараз для Амайї цей термін здавався вічністю. Знала, якщо Ейдан поїде до столиці, то вони не зможуть бачитися. Їхнє містечко надто далеко від королівського палацу. Чоловік кивнув:
— Так. Рік і я буду вільний від цієї угоди й ми зможемо одружитися. Тільки скажи, ти мене дочекаєшся?
Ейдан казав так, наче вона може десь дітися. Він підвівся та заточив дівчину у своїх обіймах. Притискаючи до себе, жадібно вдихав її аромат, а вона винувато опустила голову:
— Тільки б мене не видали заміж.
— Вони не зможуть. Ти заручена зі мною. Не хвилюйся, я писатиму тобі листи.
— Як же твій батько? Він не дозволить нам одружитися. А родовий маєток? Ви його втратите? — Амайя дуже переймалася, адже розуміла, що Бартонсони її не приймуть. Ейдан похитав головою:
— Не думаю. Закладемо його вдруге. Зрештою, цей рік виявився щедрим на урожай, ми його продамо. Можливо й закладати нічого не доведеться. Не переймайся цим, я все владнаю.
Він потягнувся до її вуст та затулив рота поцілунком. Дівчина відповідала з охотою. Жадібними дотиками обмацувала спину й боялася, що це витвір її уяви. Рік. Цілий рік вона не бачитиме коханого. Туга оповила серце та боляче стискала. Ейдан прибрав пасмо її волосся з обличчя:
— Сьогодні я поговорю з батьком. Скажу про намір служити Його Величності. Можливо завтра ми навідаємося з візитом, а до того часу, заради своєї безпеки, прошу тебе — мовчи. Невідомо як твої родичі відреагують на розірвання заручин.
— О, я не насмілюся їм сказати про наше рішення.
— Ми скажемо, але зробимо це вдвох.
Дощ припинився та не стукав краплями об дах. Амайя вийшла з млина й, поцілувавшись з коханим на прощання, поспішила до маєтку. В її серці поселилися і радість, і тривога. Досі не вірилося, що її почуття взаємні. Ейдан зумів її покохати. Її! Потворну, гидку, зі скаліченим обличчям. Це здавалося схожим на диво. Замріяна, навіть не помітила як до неї підкралася жінка у червоній сукні. Вона швидко наздогнала дівчину та схопила її за лікоть. Амайя зупинилася і з переляку скрикнула.
Одразу впізнала жінку, яка розмовляла з нею біля храму. Тепер вони вдвох у порожньому полі. Незнайомка може зробити все, що завгодно і ніхто про це не дізнається. Страх прокрався під шкіру та прописував найжахливіші сценарії. Вона хижо зіщулила очі:
— Не бійся, я хочу з тобою поговорити, Амайя.
— Звідки ви знаєте моє ім’я? — дівчина висмикнула руку з чіпкого полону та зробила крок назад. Жінка гордовито задерла голову:
— Це було не складно. Всі знають дівчину з потворним обличчям. Я можу це виправити, можу повернути тобі вроду.
Амайя заклякла від несподіванки. Звісно їй хотілося зцілити шкіру та стати нормальною. Її серце радісно тріпотіло. Нарешті давня мрія може здійснитися й вона позбудеться цього потворства. Проте щось у поведінці жінки здавалося підозрілим. Дівчина знала, що у цьому світі, ніщо не дається задарма. Вона прикусила губу:
— І яка ціна?
— Ти служитимеш мені. Я Кефана, з древнього ордену тситхів. Ми вербуємо таких дівчат як ти. Навчаємо користуватися даром, готуємо ідеальних жінок для виконання завдань. Все, що від тебе потрібно це покора та виконання наказів. Ти станеш однією з нас, однією з тсихів. Ми всі одна родина. Підтримуємо одне одного та служимо вищій меті.
Жінка говорила загадками й це насторожувало. Амайя сумнівалася у її адекватності. Вона насупила брови:
— Яка це мета?
— Робити світ щасливішим.
Не почувши ніякої конкретики, Амайя вирішила тікати якомога далі від дивачки. Чомусь впевнена, що її обличчя неможливо зцілити. Принаймні, найкращі цілителі королівства з цим не впоралися. Кожна спроба закінчувалася невдачею та ятрила душу. Зрештою, дівчина змирилася зі своєю долею та більше не шукала примарних шляхів видужання. Вона похитала головою:
— Мабуть, ви помилилися. Я не володію жодним магічним даром.
— Володієш. Тільки хтось його зв’язав і магія не проявляється, лише дрібні крихти. Я відчуваю такі речі. Ти — навіювальниця. Можеш змусити людей виконувати те, що захочеш. Звісно для цього потрібно вчитися та розвивати дар.

Подарунок сьогодні, промокод на безкоштовне читання книги талановитої Тані Толчин x-b8zUdo
"Душа мого фіорду". Хто перший активує, той і читатиме.