Розділ 17

Чоловіки потиснули руки, навіть не цікавлячись думкою Ейдана. Він сидів мовчазний та не відводив задуманого погляду від Амайї. Через годину прийшов правник та завірив все нотаріально. Ейдан та Мейделін заручилися, щоправда, без поєднання магій, а це була головна умова заручин. Бартонсони поїхали й Амайя відчула тугу.
Тиждень тягнувся довго. Її серце тужило за Ейданом. Хотілося хоч на мить побачити темну безодню його очей, почути заспокійливий голос та відчути спекотний дотик на своїй шкірі. Дівчина сама не розуміла в яку мить закохалася у чоловіка. Без нього вона не жила, а існувала. Всі думки належали йому, проте дівчина пам’ятала, що не має права навіть мріяти про Ейдана. Він — наречений її кузини й, крім того, зі своєю зовнішністю вона зовсім не цікавить його як жінка. Все, що їй залишалося — це тужливо зітхати.
Амайя сиділа на терасі та пила чай. Небо затягнуло похмурими хмарами й здавалося воно зараз заплаче. Погода повністю відображала настрій дівчини. З міста приїхав віз зі слугами. Роберт підійшов до Амайї та простягнув їй листа:
— Це вам.
— Мені? — дівчина здивовано перепитала. Ще ніхто не писав їй листи. На конверті красувалася печатка місцевого поштамту, але без зазначення ім’я відправника. Роберт стиснув плечима:
— Так. Віддали на пошті разом з іншою кореспонденцією.
— Дякую!
Амайя дочекалася поки чоловік піде і тільки тоді відкрила лист. Жадібно пробіглася по рядках:
“Амайє! За цей тиждень мені вдалося дещо з’ясувати. Маю для вас втішні новини. Чекатиму Вас завтра в полудень біля старого млина. З повагою, той, хто обіцяв допомогти”.
Дівчина ледь не застрибала на місці від радості. Це лист від Ейдана! Більше нікому їй писати й ніхто крім нього не обіцяв допомогти. Дівчина з нетерпінням чекала на завтра. Заздалегідь підготувала сукню, начистила туфлі, обрала капелюх. Їй хотілося хоч трохи стати красивою, принаймні настільки це можливо.
Ранок видався дощовим. Дощ не вщухав, але це не зупинило Амайю. Одягнувши довгий плащ з капюшоном, побігла до млина. Надворі мрячило й холодні краплі падали на дівчину. Захекавшись, вибігла у поле. На горизонті побачила млин й, тримаючи спідниці, почала йти поважним кроком. Її серце шалено тріпотіло у передчутті зустрічі. Нарешті вона побачить свого коханого. І хоч він ніколи не дізнається про її почуття, дівчина згадуватиме кожну мить проведену наодинці.
Діставшись на місце, штовхнула старі двері. Вони скрипнули й Амайя з острахом зайшла всередину. У напівтемряві побачила Ейдана. Чоловік стояв до неї спиною й різко розвернувся. Одразу кинувся до дівчини та заховав у своїх обіймах:
— Амайя! Ти прийшла! — дівчина зауважила звертання чоловіка на “ти”.
Щось змінилося у ньому. Він став розкутіший, а у його очах плескалась ніжність. Ейдан зняв з неї капюшон та жадібно вдивлявся в її обличчя. Така близькість дурманила. Дівчина не рухалася та насолоджувалася моментом. Можливо в іншому житті, з них би вийшла гарна пара, якби у неї було вродливе обличчя. У голосі Ейдана відчувалася тривога:
— Змокла?
— Трохи, проте не страшно. Це лише вода, висохне, — дівчина не могла намилуватися коханим. Наче згадавши про пристойність, чоловік зробив крок назад та вдавано прокашлявся.
— Я радий, що ви прийшли. Мені вдалося з’ясувати про ваш спадок. Амайя, насправді більшість земель, якими володіє ваш дядько — ваші. І доходи від урожаю теж повинні належати вам. Ви заможна.
Дівчину шокували ці новини. Вона навіть й не припускала таке. Хвилювання ускладнювало дихання, а у думках роїлося питання “Чому?”. Амайя ледь похитнулася, проте встояла на ногах.
— Але як? А кредитори?
— Не було ніяких кредиторів. Жодного разу ваші землі не закладалися. Підозрюю, це все вигадав ваш дядько, щоб привласнити все собі.
— Але… як же так? — Амайя не могла повірити у таку підступність.
Дядько завжди дбав про неї, взяв до себе під опіку незважаючи на потворність, казав, що вона йому наче донька. Боляче дізнаватися, що це все було брехнею. Ейдан продовжував розповідь:
— Ваш дядько розпоряджався усім наче своїм. Звісно, поки ви були неповнолітньою, то його дії цілком виправдані, проте ви маєте право знати. Фактично ваш дядько живе з доходів від ваших земель. Його власність набагато скромніша, ніж ваша. Ваш покійний дід майже все заповів вашому батьку. Франкліну дісталися крихти.
— То я не бідна?
— Ні, ви дуже багаті.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги Аврелії Аверлі "Терміново потрібна дитина" Vx0k4vqY