Розділ 16

Ейдан нагадував розлюченого звіра в очікуванні кривавої розправи. Амайя прикусила губу. Боялася, якщо зізнається герцогу зараз, то віч-на-віч зустрінеться з його гнівом. Зрештою, може й не вона його наречена. Дівчина вирішила дочекатися коли стабілізується руна та порівняти малюнки. Знатиме точно, тоді й зізнається. Нахилившись, Ейдан схопив її руку:
— Амайє, я знаю про що ви думаєте.
— Знаєте? — дівчина несміливо підняла погляд. Його дотики обпалювали шкіру іскрами й від цього серце калатало мов церковний дзвін. Чоловік кивнув:
— Я допоможу вам. Прошу трохи зачекати. У вас є час до весілля. Втекти ви завжди встигнете. Обіцяю, я вигадаю як вам уникнути цього небажаного шлюбу.
Чоловік випромінював певний магнетизм. Темні очі зачаровували, вуста породжували бажання пізнати смак першого поцілунку. Гріховне бажання лякало й водночас розбурхувало уяву. Поки в змозі себе контролювати, дівчина відхилилася та звільнила свою долоню від бажаних дотиків:
— Ви не зобов’язані цього робити.
— Але я обіцяв, а обіцянки завжди виконую.
Амайя знітилася. Його голос заспокоював та нагадував солов’їну пісню. З кожною секундою її почуття збільшувалися:
— Ви кохали Жоржету?
— Ні. Деякий час ми зустрічалися й проводили разом час. Вона донька нашого дворецького. Приходила до татуся та крутилася у мене перед очима. Одного разу Жоржета принесла гарячої води до купальні і допомогла помитися. Я сам не зрозумів в яку мить спокусився на її принади. Дівчина мені подобалася. З нею весело та легко. Я робив їй подарунки, а вона охоче віддячувала.
Сором прокрався під шкіру Амайї, коли вона зрозуміла, яким чином дівчина висловлювала подяку. Ейдан продовжував:
— Не думайте нічого дурного. Перед заручинами з Мейделін я припинив усі стосунки з Жоржетою. Вона плакала та зізнавалася у коханні, хоча я підозрюю, що її почуття викликані небажанням втрачати багатого покровителя. У той ранок, коли я їхав на заручини, Жоржета зустріла мене біля карети. Саме тому я подумав, що вона вклала частинку магії у мою руну, але як виявилося це не так.
Амайю наче вдарило блискавкою. Слова чоловіка лише підтвердили її підозри. Того ранку вони обоє заручилися. Не вірилося у випадковий збіг обставин. Дівчина стиснула тканину сукні й зважилася запитати те, що її зараз турбувало:
— Скажіть, будь ласка. Ви їхали в кареті до маєтку. Яким чином та аферистка могла з вами заручитися?
— Ми робили зупинку у місті. Я був на ярмарку, купляв деякі дрібнички. Мабуть, десь там вона мене спіймала.
Амайя схопилася за руну. Вона майже впевнена, що Ейдан і є її наречений. Розуміла, їй варто зізнатися. Розповісти все та сподіватися, що гнів чоловіка обійде її стороною. Проте дівчина так і не наважилася. Карета зупинилася біля маєтку. Чоловік подав руку та допоміг їй спуститися.
За вечерею Бартонсони повідомили про весь від'їзд. Мейделін одразу насупилася:
— Ви не можете поїхати, ми ще не заручилися. Чи ви передумали зі мною одружуватися?
— Ні, звісно ні, — Ейдан поспішив її заспокоїти. — Ви знаєте, що у мене виникла проблема з руною, яку я не можу вирішити. Сподіваюся жрець, який її накладав, мені допоможе.
— Але це ганьба для мене, — в очах Мейделін застигли сльози, — ви гостювали кілька днів, але так і не зробили пропозицію. Моя репутація сильно постраждає.
— Не варто перейматися, — Кліффорд витер рота серветкою та поставив її на стіл, — не обов’язково публічно розголошувати деталі та демонструвати руну. Скажемо всім, що заручини відбулися. Насправді так і є. Руна це лише деталь, про яку ми змовчимо. Готуватимемося до весілля, а коли Ейдан владнає справи з руною, то ми навідаємося ще раз і він заручиться по-справжньому.
У залі запанувала тиша. Вортінгтонам явно така пропозиція не подобалася. Оделія нервово розмішувала чай, дзвінко вдаряючи ложкою об стінки чашки. Франклін насупив брови:
— Я вимагаю завірити все нотаріально. Мова йде про репутацію моєї сім’ї і я не дозволю її заплямовувати. Якщо Ейдан не одружиться з Мейделін, то ви виплатите нам компенсацію.
Амайя хмикнула. Невже щедра компенсація відновить репутацію кузини? Очевидно, Франклін гадав, що цим зобов’яже герцога одружитися. Кліффорд простягнув долоню:
— Згода!