Глава 15

На вулиці Ейдан, як і обіцяв, винайняв диліжанс для Жоржети. Амайя стояла трохи далі й спостерігала за їхньою розмовою. Відстань не дозволяла почути слова, але ніжність, з якою говорив герцог, породжувала ревнощі у грудях Амайї. Хтось штовхнув її у лікоть. Дівчина розвернулася та побачила незнайомку у червоному капелюшку. Такого ж кольору сукня мала яскравий вигляд, а пишний поділ обшитий білим мереживом, замітав вулицю про кожному русі жінки. Зіщуливши очі, незнайомка вдивлялася в обличчя Амайї. Попри свій зрілий вік, вона здавалася вродливою та впевненою в собі. Жінка схопилася за лікоть Амайї:
— Не може бути! Навіювальниця. Ти хоч усвідомлюєш, якою силою володієш?
Амайя хмикнула. Хіба що силою мітли та ганчірки. Незважаючи на аристократичне походження, дівчина часто прибирала в будинку. Оделія казала це для того, щоб вона не сумувала. Незнайомка здавалася дивною. Амайя насупила брови:
— Перепрошую?
— Ти мені потрібна.
Ці слова прокотилися липким страхом по тілу дівчини. Її магічний потенціал був дуже низьким. Тітка й у цьому дорікала. Незнайомка лякала. Дівчина смикнулася, проте звільнити лікоть не змогла. Амайя похитала головою:
— Напевно, ви мене з кимось плутаєте.
— Не плутаю, у мене дар виявляти таких як ти.
— Якісь проблеми? — зненацька з’явився Ейдан.
Він грізно насупив брови й своєю появою змусив незнайомку відпустити Амайю. Дівчина одразу відійшла назад та сховалися за широкою спиною чоловіка. Жінка злегка всміхнулася:
— Жодних. Мені здалося, що це донька моєї подруги, але, очевидно, я помилилася. Вибачте.
Незнайомка поспішно зникла в одному з провулків. Ейдан розвернувся до дівчини. Амайя тремтіла й ніяк не могла заспокоїтися. Ця жінка говорила про якийсь дар, яким вона не володіла. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, дівчина кинулася в обійми герцогу. Кілька секунд він стояв непорушно, а потім його долоня доторкнулася спини Амайї. Пальці чоловіка повільно мандрували донизу та поверталися доверху, вимальовуючи невидимі зигзаги. Його шепіт заспокоював:
— Все добре! Я не дозволю вас скривдити. Що хотіла жінка?
Вмить Амайя отямилася. Що вона робить? Привселюдно горнеться в обійми нареченого своєї кузини. Нехай ці обійми бажані та омріяні, проте їй не можна так поводитися. Наче від гарячого окропу, дівчина смикнулася та поспішно відійшла назад. Сором’язливо ховала погляд у землю й не розуміла як могла вчинити таку непристойність. У голові все переплуталося й вона насилу вичавила з себе:
— Не знаю. Я не зрозуміла, але дуже злякалася.
— Вона якась дивна. Не зважайте, — чоловік виставив лікоть, — їдемо до маєтку? На сьогодні я завершив всі справи.
Дівчина кивнула. Несміливо схопилася за лікоть й вони підійшли до карети. Амайя розмістилася на диванчику, а чоловік сів навпроти. Екіпаж вирушив вперед. Деякий час Ейдан мовчав, явно роздумував про своє. Вони оминули площу й чоловік порушив тишу:
— Як ви зрозуміли моя наречена не Жоржета. Якась аферистка залишила краплинку магії на моїй руні.
— Чому одразу аферистка? — Амайю обурювали такі висновки.
— А як ще її назвати? — чоловік підвищив голос не стримував гніву, — мабуть, побачила дорогий одяг, зрозуміла, що я аристократ й захотіла розкішного життя.
— І зникла? Не вимагаючи з нею одружитися?
— Можливо, загубила мене, не побачила куди я пішов. От тільки нехай попадеться мені, я їй…, — чоловік замовк та почав душити повітря.
Амайї не хотілося потрапити під важку руку чоловіка. Уява вимальовувала як він душить її. Очевидно для Бартонсонів шлюб з Мейделін дуже важливий. Дівчині хотілося поговорити відверто та показати свою руну, проте тепер боялася це зробити. Зрештою, може й не вона його наречена. Ейдан розвів руками:
— Я почуваюся у пастці. От як мені знайти негідницю? Через неї я не можу одружитися з Мейделін. Навіть не уявляю, що скажу Франкліну.
— Правду? — Амайя висунула несміливе припущення.
— Виключено. Це велика ганьба. Якась пройдисвітка змогла мене ошукати.
— Може це вийшло випадково?
— Ніколи у це не повірю, — Ейдан закинув ногу на коліно та вмостився зручніше, — мені доведеться завтра повертатися до свого маєтку.
Ця новина блискавкою вдарила у серце дівчини. Звісно вона знала, що Бартонсони не можуть гостювати вічно, проте сподівалася, цей день настане пізніше. Їй було спокійніше у його присутності. Смуток в шоколадних очах чоловік розцінив по-своєму:
— Не хвилюйтеся, я пам’ятаю про нашу домовленість. Я обов’язково щось вигадаю, у нас ще є час. Мейделін відмовилася від вашого товариства, а жити у моєму домі без законних підстав ви не можете. Хоча, судячи з усього, Мейделін теж. Якщо не знайду аферистку, то не зможу одружитися ні з ким. Впевнений, хто б це був, вона зробила все навмисно.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги "Леді ходить перша" Анні Кос  hrhbjdNo