Глава 15

На вулиці Ейдан, як і обіцяв, винайняв диліжанс для Жоржети. Амайя стояла трохи далі й спостерігала за їхньою розмовою. Відстань не дозволяла почути слова, але ніжність, з якою говорив герцог, породжувала ревнощі у грудях Амайї. Хтось штовхнув її у лікоть. Дівчина розвернулася та побачила незнайомку у червоному капелюшку. Такого ж кольору сукня мала яскравий вигляд, а пишний поділ обшитий білим мереживом, замітав вулицю про кожному русі жінки. Зіщуливши очі, незнайомка вдивлялася в обличчя Амайї. Попри свій зрілий вік, вона здавалася вродливою та впевненою в собі. Жінка схопилася за лікоть Амайї:
— Не може бути! Навіювальниця. Ти хоч усвідомлюєш, якою силою володієш?
Амайя хмикнула. Хіба що силою мітли та ганчірки. Незважаючи на аристократичне походження, дівчина часто прибирала в будинку. Оделія казала це для того, щоб вона не сумувала. Незнайомка здавалася дивною. Амайя насупила брови:
— Перепрошую?
— Ти мені потрібна.
Ці слова прокотилися липким страхом по тілу дівчини. Її магічний потенціал був дуже низьким. Тітка й у цьому дорікала. Незнайомка лякала. Дівчина смикнулася, проте звільнити лікоть не змогла. Амайя похитала головою:
— Напевно, ви мене з кимось плутаєте.
— Не плутаю, у мене дар виявляти таких як ти.
— Якісь проблеми? — зненацька з’явився Ейдан.
Він грізно насупив брови й своєю появою змусив незнайомку відпустити Амайю. Дівчина одразу відійшла назад та сховалися за широкою спиною чоловіка. Жінка злегка всміхнулася:
— Жодних. Мені здалося, що це донька моєї подруги, але, очевидно, я помилилася. Вибачте.
Незнайомка поспішно зникла в одному з провулків. Ейдан розвернувся до дівчини. Амайя тремтіла й ніяк не могла заспокоїтися. Ця жінка говорила про якийсь дар, яким вона не володіла. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, дівчина кинулася в обійми герцогу. Кілька секунд він стояв непорушно, а потім його долоня доторкнулася спини Амайї. Пальці чоловіка повільно мандрували донизу та поверталися доверху, вимальовуючи невидимі зигзаги. Його шепіт заспокоював:
— Все добре! Я не дозволю вас скривдити. Що хотіла жінка?
Вмить Амайя отямилася. Що вона робить? Привселюдно горнеться в обійми нареченого своєї кузини. Нехай ці обійми бажані та омріяні, проте їй не можна так поводитися. Наче від гарячого окропу, дівчина смикнулася та поспішно відійшла назад. Сором’язливо ховала погляд у землю й не розуміла як могла вчинити таку непристойність. У голові все переплуталося й вона насилу вичавила з себе:
— Не знаю. Я не зрозуміла, але дуже злякалася.
— Вона якась дивна. Не зважайте, — чоловік виставив лікоть, — їдемо до маєтку? На сьогодні я завершив всі справи.
Дівчина кивнула. Несміливо схопилася за лікоть й вони підійшли до карети. Амайя розмістилася на диванчику, а чоловік сів навпроти. Екіпаж вирушив вперед. Деякий час Ейдан мовчав, явно роздумував про своє. Вони оминули площу й чоловік порушив тишу:
— Як ви зрозуміли моя наречена не Жоржета. Якась аферистка залишила краплинку магії на моїй руні.
— Чому одразу аферистка? — Амайю обурювали такі висновки.
— А як ще її назвати? — чоловік підвищив голос не стримував гніву, — мабуть, побачила дорогий одяг, зрозуміла, що я аристократ й захотіла розкішного життя.
— І зникла? Не вимагаючи з нею одружитися?
— Можливо, загубила мене, не побачила куди я пішов. От тільки нехай попадеться мені, я їй…, — чоловік замовк та почав душити повітря.
Амайї не хотілося потрапити під важку руку чоловіка. Уява вимальовувала як він душить її. Очевидно для Бартонсонів шлюб з Мейделін дуже важливий. Дівчині хотілося поговорити відверто та показати свою руну, проте тепер боялася це зробити. Зрештою, може й не вона його наречена. Ейдан розвів руками:
— Я почуваюся у пастці. От як мені знайти негідницю? Через неї я не можу одружитися з Мейделін. Навіть не уявляю, що скажу Франкліну.
— Правду? — Амайя висунула несміливе припущення.
— Виключено. Це велика ганьба. Якась пройдисвітка змогла мене ошукати.
— Може це вийшло випадково?
— Ніколи у це не повірю, — Ейдан закинув ногу на коліно та вмостився зручніше, — мені доведеться завтра повертатися до свого маєтку.
Ця новина блискавкою вдарила у серце дівчини. Звісно вона знала, що Бартонсони не можуть гостювати вічно, проте сподівалася, цей день настане пізніше. Їй було спокійніше у його присутності. Смуток в шоколадних очах чоловік розцінив по-своєму:
— Не хвилюйтеся, я пам’ятаю про нашу домовленість. Я обов’язково щось вигадаю, у нас ще є час. Мейделін відмовилася від вашого товариства, а жити у моєму домі без законних підстав ви не можете. Хоча, судячи з усього, Мейделін теж. Якщо не знайду аферистку, то не зможу одружитися ні з ким. Впевнений, хто б це був, вона зробила все навмисно.

Ейдан нагадував розлюченого звіра в очікуванні кривавої розправи. Амайя прикусила губу. Боялася, якщо зізнається герцогу зараз, то віч-на-віч зустрінеться з його гнівом. Зрештою, може й не вона його наречена. Дівчина вирішила дочекатися коли стабілізується руна та порівняти малюнки. Знатиме точно, тоді й зізнається. Нахилившись, Ейдан схопив її руку:
— Амайє, я знаю про що ви думаєте.
— Знаєте? — дівчина несміливо підняла погляд. Його дотики обпалювали шкіру іскрами й від цього серце калатало мов церковний дзвін. Чоловік кивнув:
— Я допоможу вам. Прошу трохи зачекати. У вас є час до весілля. Втекти ви завжди встигнете. Обіцяю, я вигадаю як вам уникнути цього небажаного шлюбу.
Чоловік випромінював певний магнетизм. Темні очі зачаровували, вуста породжували бажання пізнати смак першого поцілунку. Гріховне бажання лякало й водночас розбурхувало уяву. Поки в змозі себе контролювати, дівчина відхилилася та звільнила свою долоню від бажаних дотиків:
— Ви не зобов’язані цього робити.
— Але я обіцяв, а обіцянки завжди виконую.
Амайя знітилася. Його голос заспокоював та нагадував солов’їну пісню. З кожною секундою її почуття збільшувалися:
— Ви кохали Жоржету?
— Ні. Деякий час ми зустрічалися й проводили разом час. Вона донька нашого дворецького. Приходила до татуся та крутилася у мене перед очима. Одного разу Жоржета принесла гарячої води до купальні і допомогла помитися. Я сам не зрозумів в яку мить спокусився на її принади. Дівчина мені подобалася. З нею весело та легко. Я робив їй подарунки, а вона охоче віддячувала.
Сором прокрався під шкіру Амайї, коли вона зрозуміла, яким чином дівчина висловлювала подяку. Ейдан продовжував:
— Не думайте нічого дурного. Перед заручинами з Мейделін я припинив усі стосунки з Жоржетою. Вона плакала та зізнавалася у коханні, хоча я підозрюю, що її почуття викликані небажанням втрачати багатого покровителя. У той ранок, коли я їхав на заручини, Жоржета зустріла мене біля карети. Саме тому я подумав, що вона вклала частинку магії у мою руну, але як виявилося це не так.
Амайю наче вдарило блискавкою. Слова чоловіка лише підтвердили її підозри. Того ранку вони обоє заручилися. Не вірилося у випадковий збіг обставин. Дівчина стиснула тканину сукні й зважилася запитати те, що її зараз турбувало:
— Скажіть, будь ласка. Ви їхали в кареті до маєтку. Яким чином та аферистка могла з вами заручитися?
— Ми робили зупинку у місті. Я був на ярмарку, купляв деякі дрібнички. Мабуть, десь там вона мене спіймала.
Амайя схопилася за руну. Вона майже впевнена, що Ейдан і є її наречений. Розуміла, їй варто зізнатися. Розповісти все та сподіватися, що гнів чоловіка обійде її стороною. Проте дівчина так і не наважилася. Карета зупинилася біля маєтку. Чоловік подав руку та допоміг їй спуститися.