Глава 11

— Мені подобається, коли дівчина лежить на мені зверху.

Такий нахабний коментар протверезив Амайю. Полуда спала з її очей і чоловік більше не здавався ідеальним божеством. Грубіян! Ще й панталони її бачив і, мабуть, панчохи. Амайя завовтузилася та спробувала підвестися. Чоловік схопив її обома руками та не відпускав. Здавалося дана ситуація його веселила. Він сильніше притиснув дівчину до себе:

— Що ви робили на балконі?

— Впала. Відпустіть мене, будь ласка, — чим більше Амайя вовтузилася, тим міцніше герцог притискав її до себе. Ейдан наче не бажав відпускати дівчину зі своїх імпровізованих обіймів.

— Як так можна впасти?

— Поливала квіти.

— Щось я не помітив у вас поливальник, — голосом чоловіка промайнув смішок. Складалося враження, що він не вірить жодному її слову.

— Залишився на балконі. Відпустіть мене нарешті, — Амайя вперлася долонями у його груди, — нас можуть побачити.

Сказане протверезило Ейдана. Він розімкнув руки й дівчина стала на ноги. Гарячково поправляла сукню та намагалася сховати листи, котрі визирали з декольте сукні. Чоловік випростався:

— Ховаєте любовні листи?

— Що? Ні, — Амайя обурилася, а її щоки покрилися рум’янцем, — ви ж знаєте, у мене немає коханого.

— Тоді читаєте листи дядька, — така правда, наче блискавка, прибили дівчину до землі. Вона не розуміла яким чином Бартонсон про все здогадався. Він кивнув на її декольте, — я побачив кому адресований лист.

Амайя зрозуміла, що ховати їх більше немає сенсу. Сподівалася зможе переконати чоловіка мовчати. Вона вибрала листи та скрутила їх у трубочку:

— Це не те, що ви подумали. Барон Нортон написав листа в якому вимагає мого негайного переїзду до нього. Обіцяє дотримання всіх пристойностей, але я не бажаю проводити з ним навіть жодної секунди. Припускаю, дядько погодився б. Тому довелося писати відповідь від його імені про свою раптову хворобу. Ви ж не викажете мене? — в її очах загорілася надія, — ви обіцяли допомогти. Прошу, мовчіть про листи.

— Не думав, що ви настільки авантюрні.

— Довелося, адже мова про мою свободу, — дівчина заховала листи до кишені сукні. 

— Амайє, я вже казав, я не викажу вас вашій родині. Якщо я можу якось допомогти вам, то ви тільки скажіть.

Дівчині й справді потрібна допомога. Вагалася чи довіряти таємницю Ейдану. По суті він чужа людина, яка нічого їй незобов’язана. У темних плесах карих очей бачила щирість. Вона не впорається сама, тому вирішила ризикнути та довіритися. Дівчина нервово перебирала пальцями тканину сукні:

— Є одна річ, — її голос затягувало до горла. Вагаючись, озвучила те, що турбувало її найбільше, — сьогодні я випадково дещо почула. Я можу розраховувати, що все сказане мною залишиться у таємниці?

— Так. Не хвилюйтеся про це.

Сумніви шкородили серце й нашіптували на вухо не довіряти чоловіку. Але крім нього вона не мала до кого зернутися. Важко зітхнула та зробила крок до чоловіка. Пошепки, щоб не почули сторонні вуха, випалила правду:

— Я дізналася, що успадкувала землі. Мені весь час брехали, казали, що я нічого не маю, а все майно батька забрали кредитори. Мені потрібно з’ясувати чим саме я володію. Продавши частину земель, я могла б придбати невеличкий будинок, жити сама, не залежати від дядька та уникнути небажаного заміжжя.

Ейдан мовчав. Дівчині здалося, він зараз розсміється з неї. Трохи відхилившись, він зіщулив темні очі:

— Це не надто прогресивно? Незаміжня дівчина не може жити сама. Так не прийнято.

— В такому випадку я зламаю стереотипи. Ви зможете дізнатися чим саме я володію?

— Я спробую. Поїду завтра до міста й усе з’ясую, — його слова звучали переконливо.

— Дякую! 

Ейдан схопив її за долоню. Гарячі пальці виводили на шкірі невидиму стежинку та змушували серце мліти. Дівчині подобалася ця непристойність. Її торкався чоловік без рукавичок. Він нахилився до неї й опинився надто близько. 

— Амайє, я хочу, щоб ви знали. Можете на мене покластистися.

Повільно, не поспішаючи, чоловік тягнувся до її обличчя, зосередивши погляд на її вустах. Ще кілька секунд і їхні губи зустрінуться. Дівчина запанікувала і не вірила, що це справді станеться. Чого б це Ейдану її цілувати? Нерухомо застигла і чекала, що буде далі.

— Ейдане? Щось сталося? — голос Мейделін прокрався у свідомість та зруйнував чарівність миті. 

Чоловік різко відхилився, а Амайя, хоч нічого й не робила, почувалася спійманим злодієм. Вона винувато опустила голову й не наважувалася дивитися на сестру. Очі Мейделін горіли злістю, а сама вона нагадувала похмуру хмару. Швидкими кроками дівчина підійшла до них та вимагала пояснень. Ейдан залишався спокійним:

— Амайю щось вкусило за руку. Мабуть, мураха чи бджола. На щастя обійшлося незначним почервонінням.

— О, тоді це точно не бджола, — Мейделін розправила віяло та помахала перед обличчям, — в Амайї алергія на укус бджоли. Вражене місце набрякає і підвищується температура у всьому тілі.

— Може комар, — Амайя несміливо висунула припущення, — добре, що все обійшлося.

— Мейделін, я дуже радий, що побачив вас. Хочу запросити вас на вечірній променад. Сподіваюся ви не відмовите мені у прогулянці, — Ейдан не розгубився й майстерно перевів тему розмову. Обличчя дівчини розплелося у широкій посмішці:

— Я згодна.

— Тоді годинки через дві? — чоловік запитально вигнув брови. Не дочекавшись відповіді, продовжив, — якраз спаде спека. А зараз прошу вибачити мені, обіцяв викурити сигару з вашим батьком.

Ейдан пішов, а Мейделін гнівно насупила брови. Вона міцно схопила Амайю за руку:

— А тепер зізнавайся, що насправді відбулося.