Глава 10

Голосно розмовляючи, чоловіки зайшли до кабінету. Франклін сів у крісло та відкрив хюмідор. Дістав звідти сигару, відрізав кінчик:
— Приблизно через два місяці Амайя вийде заміж. Потрібно, щоб до того часу всі землі, які вона успадкувала, належали мені.
Дівчина схопилася за рота. Їй твердили, що вона нічого немає. Буцімто її батько тричі закладав землі і їх забрали кредитори. Виявляється, їй весь час брехали. Амайя склала листи та заховала у корсет. Франклін відрізав кінчик сигари та простягнув її правнику. Чоловік розмістив сигару між пальцями:
— Я підготую документи. Потрібний її підпис.
— Вона підпише все, що я їй дам. А якщо ні, то я підпишуся за неї. Дівка нічого не знатиме. Нехай і далі думає, що бідна, як церковна миша.
Франклін потягнувся за іншою сигарою і нерухомо застиг. Зосередивши погляд на палаючій свічці, підозріло зіщулив очі:
— Я не залишав горіти свічку, — взяв до рук ложку від сургуча, — гарячий. І печатка брудна. Складається враження, що хтось писав листа від мого імені.
Амайя схопилася за рота. Здавалося ще трохи і її викриють. Вона не встигла замести сліди й тепер доведеться нести покарання за свій вчинок. А найгірше — її видадуть заміж. Голос правника звучав надто гучно:
— Хто залишає печатку на видному місці?
— Не на видному, вона завжди зберігалася у мене в шухляді. Надалі ховатиму у сейфі.
Вітер ляснув балконними дверима та привернув увагу. Чоловіки різко підвелися. Амайя зрозуміла — мить і вони будуть поруч. Тут ніде сховатися. Почувалася мишею загнаною у пастку. Їй не було чого втрачати. Ризикнула та вилізла на бильця. Сукня ускладнювала рухи, але попри все, дівчина перелізла, схопилася за балконне бильце та повисла на ньому. Сподівалася пишні вазони приховають її руки, в яких відчувалася важкість.
Чоловіки зайшли на балкон. Амайя надіялася, що вони швидко підуть. Дівчина боялася стрибати з другого поверху. Голос Франкліна пробігся над головою:
— Тут нікого немає. Очевидно, хтось надто поспішав, навіть не приховав сліди своєї діяльності. Ми зайшли до кабінету і він втік через балкон.
— Підозрюєте Бартонсонів? — правник висунув свою теорію.
— Можливо. Вони чомусь відтягують заручини. Приїхали сюди й годують порожніми обіцянками. Потрібно з’ясувати, що саме вони написали від мого імені.
— Але без доказів ви не можете їх звинувачувати, вони все заперечують.
— Знаю, — здавалося від злості у Франкліна скриплять зуби, — того листа вони мають кудись відправити. Я уважно стежитиму за ними й спіймаю на гарячому.
Чоловіки зайшли до кабінету та зачинили двері на ключ. Амайя приречено заплющила очі. Це все. Через кімнату вона не вийде. Стрибати теж не варіант, надто високо. Бильця боляче в’їлися у шкіру та обпікали вогняною лавою. Дівчина ледь стримувалася, щоб не впасти. Чоловічий голос змусив здригнутися:
— Ви що там робите?
Ейдан стояв під балконом, приклавши долоню до лоба. Він безсоромно дивився на дівчину. Амайя сподівалася, що чоловіку не видно її панталонів. Його крик міг привернути увагу Франкліна. Сором змішався зі злістю та прокочувався венами. Дівчина шикнула на чоловіка:
— Ви можете не галасувати?
— Вам допомогти?
— Була б вдячна, — Амайя розуміла, що навіть попри злість нерозумно відмовлятися від допомоги.
Ейдан взяв драбину, яка лежала приперта до фундаменту будинку. Він обернув її у вертикальне положення та приклав до стіни. Дівчина перебирала ногами й нарешті відчула щабель драбини. Стала на нього й полегшено видихнула. Хоч і доведеться вигадувати чергову брехню та виправдовуватися перед Ейданом, проте вона почувалася вдячною за порятунок. Дівчина розімкнула пальці, на яких встигли з’явитися незначні мозолі. Вона схопилася руками за верхній щабель драбини та почала спускатися. На собі відчувала уважний погляд чоловіка. Він насмішкувато мовив:
— У вас дуже гарні панталони з бантиками.
Сором торкнувся щік Амайї та розпалив на них багаття. На ній й справді були білі панталони з блакитними бантиками. Дівчина розхвилювалася й не втрималася. Послизнувшись на щаблі, впала на Ейдана. Він не втримався на ногах й вони рухнули додолу. Чоловік лежав на спині, а Амайя опинилася на ньому зверху. Її груди торкалися живота Ейдана, ніс зарився у широке плече. Болів бік та рука, й здавалося вона забила ногу.
Дівчина підняла голову та опинилася надто близько до обличчя герцога. Його темні очі пропалювали поглядом, затягували у вир каламутної безодні. Він зупинив погляд на її вустах. Ошелешена, збентежена, присоромлена, Амайя заклякла й продовжувала вдивлятися в обличчя чоловіка. Правильні риси, пухкі губи, чітко виражені вилиці, ідеально поголене обличчя… Його врода манила, а вуста притягували до себе. Дівчина не розуміла, що з нею коїться. Несподіване бажання поцілувати й цим самим скуштувати заборонений плід заволоділо нею. Він поклав руку на її талію:
— Мені подобається, коли дівчина лежить на мені зверху.