Глава 6

Дівчина вимушено зупинилася. Свобода здавалася так близько! Вона спустилася на землю й різко розвернулася. Опинилася надто близько до Ейдана, проте він не збирався відступати. Навпаки, стиснув її лікоть сильніше, наче боявся, що вона і справді втече. Карі очі пропалювали поглядом й на щоках дівчини спалахнув вогонь. Амайя вдавано розсміялася:
— Я? Звісно ні, — вона намагалася говорити впевнено, але її голос тремтів мов билина на вітру. Ейдан одразу щось запідозрив та не відпускав руку:
— Куди ж ви зібралися вночі під час вистави? Хоча можете не казати, я й так все зрозумів.
Викрили! Дівчина приречено заплющила очі. Не розуміла де припустилася помилки й взагалі чому чоловік замість того, щоб насолоджуватися переглядом вистави зі своєю майбутньою нареченою, переслідує її. Амайї забракло повітря й вона прикусила губу:
— Зрозуміли?
— Так, ви хочете таємно навідатися до свого нареченого, — з переможним виглядом обличчя, Ейдан відпустив її руку.
Дівчині не хотілося, щоб він думав про неї як про розпусну дівицю. Вона зробила крок вбік, збільшуючи відстань від герцога:
— Ні, я не бажаю за нього заміж. Він старий, майже не ходить і підозрюю йому потрібна не дружина, а нянька.
— Тоді навіщо ви погодилися на цей шлюб?
— Мене не запитували, — Амайї здалося, що в очах Ейдана промайнуло співчуття. Зараз у цьому чоловікові вона бачила свій порятунок. Невідомо коли ще їй випаде нагода втекти. З її очей покотилися сльози й вона вирішила ризикнути, — благаю, відпустіть мене. Я хочу втекти. Не зможу вийти заміж за нелюба. Краще жебракувати ніж… отам з ним…, — дівчина ковтала сльози й не могла чітко висловитися.
Нехтуючи всіма пристойностями, Ейдан поклав долоню на спину дівчини та заспокійливо погладжував. Ці дотики пронизували тіло вогняними іскрами. Дівчина напружилася та нерухомо застигла. Ейдан наче не помічав її збентеження, продовжував свої неприпустимі дії:
— Амайє, не гарячкуйте. Куди ж ви підете? Будете ночувати на вулиці й шукати недоїдки на смітниках?
— Краще це, ніж заміжжя з Нортоном. Він нахабний та жорстокий. Подейкують, що у гніві він вбив свою покійну дружину, я не хочу стати наступною, — Амайя на одному подиху випалила те, що її найбільше турбувало.
— Ви їдете чи ні? — у розмову втрутився візник, який весь час терпляче тримав відчинені двері карети.
Ейдан відпустив дівчину і її спину миттю окутало холодом. Різко розвернувся до кучера та вклав у його долоню монету:
— Не їдемо. Вибачте за турботу.
Кучер сів на передок та смикнув за вуздечку. Карета поїхала вперед. Дівчина не стримувала сліз. Наївно було сподіватися на жалість чоловіка. Очевидно, у нього її немає. Вона довірилася йому, а він нещадно розтоптав усі надії на порятунок. Ейдан схопив її за лікоть та відвів трохи вбік, якомога далі від зацікавлених вух:
— Амайє, я вас чудово розумію, але ви зовсім не підготовлені до втечі. Де ваш саквояж? Речі? Їжа? Вода? Ви далеко не втечете. Вас одразу знайдуть за рогом.
Чоловік мав рацію. І це він ще не знав, що дівчина майже без грошей. Амайя витерла сльози зі щік:
— Але я не хочу заміж.
— То не вийдете. Я вам допоможу, тільки будьте зі мною щирі, — чоловік занурив руку до кишені й вибрав звідти ґудзик. Той самий ґудзик, який вчора відірвався від сукні. Серце Амайї забилося сильніше й наче намагалося вистрибнути з грудей. Чоловік простягнув руку:
— Це ваш ґудзик.
Дівчина розхвилювалася. Ейдан не питав, а скоріше стверджував. Здавалося він знав правду і йому не потрібно чути її відповідь. Амайя розуміла, що спіймалася. Проте вона не збиралася так просто зізнаватися. Дівчина стиснула плечима:
— Не знаю, можливо. Ми купляли ці ґудзики на кілька суконь для мене та Мейделін.
— А служниця впевнена, що він ваш, — темні очі проймали спекою.
— Можливо вона забула про сукні Мейделін. У будь-якому разі, дякую! Перевірю свої сукні, і якщо там справді не вистачає одного, то я пришию, — Амайя схопила ґудзик, проте чоловік не відпустив.
Стиснув долоню й разом з ґудзиком. Пальчики дівчини опинилися у пастці. Через мереживні рукавички вона відчувала тепло його руки. Цей дотик породжував хвилювання у серці та змушував битися із шаленою швидкістю. Ейдан нахилився до неї, скорочуючи відстань між ними. Його подих залоскотав вухо:
— Вчора ви чули мою розмову з батьком. Хвилювання у ваших очах це підтверджує.

Дякую за ваші сердечка книзі  та підписку на мою сторінку!