Глава 5

Амайя запанікувала. Не можна, щоб Бартонсони знали, що їй усе відомо. Дівчина побігла вперед та шуснула під сходи. Сподівалася напівтемрява коридору її заховає. Присіла, принишкла, зібрала довгу тканину сукні у долоню й навіть не дихала. Двері скрипнули. Хтось вийшов з покоїв. Чоловік наближався до неї та зупинився перед сходами. Серце дівчини скажено калатало. Вона не уявляла, що скаже, якщо її знайдуть під цими сходами. Не знала, як далеко можуть зайти Бартонсони, щоб зберегти таємницю. Важке зітхання Кліффорда пронеслося коридором:
— Хтось підслухав нашу розмову. Потрібно знайти його, він не міг втекти далеко.
— Дивись, на підлозі валяється ґудзик, — темна постать Ейдана нахилилася та підняла його з підлоги, — завтра я опитаю слуг і знайду хто загубив ґудзик. Підозрюю його власник все чув, адже коли ми заходили до покоїв, на підлозі нічого не було.
Амайя схопилася за груди. Замість ґудзика спіймала нитку. Вона навіть не помітила у яку мить його відірвала. Шанси на те, що її знайдуть досить великі. Заперечуватиме! Вона все заперечуватиме. Нічого не чула, не бачила, не знає. Чоловіки зайшли до покоїв, але Амайя ще довго не наважувалася вийти зі свого сховку. Вона не знала як правильно вчинити. Розповісти все Мейделін і розбити її мрії, чи змовчати? Можливо, все не так погано, як вона собі нафантазувала.
Від незручної пози затерпли ноги та заболіла спина. Тихою ходою Амайя направилася до своїх покоїв. Наступного дня Ейдан разом з батьком поїхали до міста ще на світанку у важливих справах. Принаймні, так сказала Шарлотта. Дівчина підозрювала, що це за справи й вирішила поговорити з сестрою. Мейделін ретельно готувалася до вечірнього походу в театр. Розкішна сукня лежала на ліжку й дівчина підбирала під неї прикраси. Амайя нервово перебирала у пальцях намисто:
— Я вчора поверталася до своїх покоїв і випадково почула розмову Бартонсонів. Виявляється в Ейдана є кохана дівчина.
Мейделін зблідла та випустила сережку з рук. В Амайї краялося серце. Вона й досі не впевнена, чи варто все розповідати сестрі. Переконавши себе, що гірка правда краще за солодку брехню, невпевнено продовжила:
— Але Кліффорд хоче, щоб Ейдан одружився з тобою.
— Значить так і буде, — Мейделін стиснула плечима та підняла сережку.
Дівчина приклала її до тканини сукні, зіщулила очі. Підбирала прикраси, наче почуте її не стосується. Амайя не розуміла чи сестрі й справді байдуже, чи вона приховує справжні емоції.
— І тебе не бентежить, що він тебе не кохає? — Амайя стиснула намисто у руці.
— Ні, я й так це знаю. Ми бачилися всього два рази на балах, навіть не прогулювалися разом. Звісно він мене не кохає, як і я його. Але Ейдан вигідна партія і мені подобається. Він вродливий та молодий, а батько міг підшукати мені якогось багатого потвору. Впевнена, щойно ми одружимося, він забуде про всіх жінок на світі. Ейдан мене полюбить, а ти надто романтична. Тобі варто менше читати ті книги про неземне кохання. У сучасному світі все базується на взаємній вигоді.
Амайя не очікувала, що сестра має таке ставлення до власного шлюбу. Можливо, вона і справді дарма начиталася книг та мріяла про кохання. У її випадку цим мріям не судилося здійснитися, адже хто зможе покохати потвору? Чоловіки повернулися аж під вечір. Ейдан швидко переодягнувся й вони вирушили до театру.
В театрі було людно. Леді ховали посмішку за барвистими віялами, джентльмени у строгих костюмах, а у повітрі відчувався аромат зі суміші парфумів. Тримаючись за лікоть Ейдана, Мейделін гордовито зайшла до партеру. Вони зайняли свої місця й Амайя розташувалася біля сестри, котра не відпускала лікоть свого майбутнього нареченого. Перед Амайєю сиділа поважна дама у капелюсі з пишним пір’ям. Воно закривало собою майже всю сцену й, щоб щось побачити довелося зайняти незручну позу. Проте дівчина нагадувала собі — вона тут не заради вистави. Мейделін щебетала до чоловіка:
— Обожнюю театр. Ви наче знали, куди мене запросити.
— Радий, що зумів догодити, — Ейдан залишався серйозним й жодний м’яз на його обличчі не виказував справжніх емоцій.
— Зізнаюся, я дещо збентежена. Я готувалася до заручин, але, судячи з усього, їх не буде. Можу я дізнатися чому ви передумали?
Амайя приречено заплющила очі. Мейделін не втрималася і почала розмову раніше. Сподівалася у чоловіка є поважна причина. Він мовчав та розбурхував хвилювання. Нарешті важко зітхнув:
— Я не передумав, весілля буде. Просто виникли деякі складнощі з моєю руною. Жрець, який її наносив, щось зробив не так. Тепер потрібно трохи почекати, поки малюнок стане нечітким. Гадаю, кілька днів і проблема вирішиться.
— Чому ж ви одразу не сказали? — у голосі Мейделін відчувався докір, — я не знала, що думати.
— Не хотів вас засмучувати.
Магічне світло зникло й залишилася лише освітлена сцена. На ній з’явилися актори та почалася вистава. Трохи посидівши, Амайя вирішила тікати. Дівчина нахилилася до Мейделін:
— Я вийду ненадовго.
Сестра кивнула й Амайя підвелася на ноги. Вийшла на вулицю та почала оглядатися у пошуку диліжанса. Щоб не лякати кучерів своїм обличчям, підтягнула шарф майже до очей. Неподалік побачила кеб і подумала, що він теж згодиться. Головне покинути місто, а там діятиме по ситуації. Несміливою ходою підійшла до кучера:
— Відвезете мене до Майбуру?
— Сім шелірів, — кучер назвав високу ціну. Стільки в Амайї не було, проте дівчина вирішила не зізнаватися й впевнено кивнула:
— Згода!
Чоловік зістрибнув з передка та відчинив дверцята. Дівчина підібрала пишний поділ сукні й ступила на підніжку. Несподівано її схопили за лікоть. Над вухом пролунав знайомий голос:
— Амайє, стійте! Ви намагаєтеся втекти?